Пожежа на Вуглегірській тепловій електростанції наочно продемонструвала стан вітчизняної енергетики. А також нагадала, що скорочення споживання російського газу поки обмежується перемиканням старезних рубильників.
Справжня сенсація не в тому, що чотири енергоблоки Вуглегірської ТЕС згоріли, а в тому, що це сталося аж 2013-го. Перший з цих енергоблоків введено в експлуатацію 1972-го року, а запроектовані вони були ще в середині шістдесятих. Це обладнання не відповідає сучасним вимогам до промислової безпеки й захисту довкілля. Настільки старі ТЕС в розвинених країнах давно закриті.
Після пожежі найбільша в Україні Вуглегірська ТЕС фактично приречена. Обпалені вугільні енергоблоки навряд чи варто відновлювати, незалежно від ступеню пошкоджень від вогню. Економічно вони "померли" під час "реформування" вугільної галузі України. Радянські інженери колись спроектували цю станцію під спалювання вугілля марок Г і Ж, більше потрібних для виробництва коксу. Таке вугілля стало дефіцитом одразу ж, як металургійні олігархи захопили шахти, де його добувають. Дефіцитом для всіх, крім монопольних компаній Ріната Ахметова. Електростанції ж, які постачають струм на заводи олігархів, до останнього залишалися в держкомпаніях, фактично – на утриманні бюджету.
Три вцілілі енергоблоки Вуглегірської ТЕС давно "знаходяться в стані довготривалого резерву з елементами консервації", оскільки працюють на газі й мазуті. Іншими словами, зупинені в рамках скорочення споживання російського газу, розпочатого ще за прем'єрства Юлії Тимошенко і продовженого Миколою Азаровим. Після пошкодження вугільних блоків існування старезної ТЕС може остаточно втратити сенс. Втім, цього сенсу давно не було. Про це легко прочитати між рядків навіть на офіційному сайті оператора станції, держкомпанії "Центренерго".
На прикладі Вуглегірської ТЕС видно, що галаслива боротьба за незалежність від російського газу поки зводиться до примітивного перемикання рубильників. Газові енергоблоки електростанцій зупиняються, вугільні ж просто зношуються інтенсивніше, зі збитками й порушенням технології. Оголосивши 2005-го року про прискорений перехід з газу на вугілля, олігархічна держава відтоді спромоглася реконструювати цілих два (!) з понад семидесяти існуючих вугільних енергоблоків, і побудувати аж 0,8 нових вугільних шахт. Єдина нова електростанція на вугіллі, що її лише проектують в Україні, вироблятиме електроенергії в 300 разів (!) менше за конаючу Вуглегірську. Втім, чиновників і олігархів можна зрозуміти. Грошей на переобладнання енергоблоків не залишається після закупівлі мобільних телефонів, меблів та інших шалено дорогих дрібниць для державних електростанцій і шахт.
Звісно, така "енергетична диверсифікація" не може тривати довго (як і існування режиму в цілому). Нова влада мусить наповнити ідею відмову від російського газу реальними реформами. В залежності України від "Газпрому" немає нічого технічного – це суцільна політика й економіка. Отже, й відповідь Києва на "газовий шантаж" має бути насамперед політекономічною, а не технічною. Економити газ треба насамперед там, де бездумно розкидаються виробленою з нього енергією: в житлових багатоповерхівках і державних установах. Демонополізація енергетики, надрокористування й транспорту дозволить залучити незалежні приватні інвестиції в український газовидобуток. А припинення розкрадань з бюджету забезпечить ці інвестиції фінансовими гарантіями.
Коли ці життєво важливі реформи будуть проведені, українцям стане однаково, на якому технічно паливі працюватиме їх незалежна ринкова енергетика: природному газі з морського шельфу, сланцевому газі, вугіллі, чи на слонячій траві.
5 
1
Комментарии
12