Собачка не кусається

Півроку тому в мене з'явився ворог – молодий рудий бульдог. На роботу ходжу маленькою вулицею Олени Пчілки. Там лише двоповерхові приватні будинки. На середині вулиці невелике подвір'я блакитного особняка ­обгороджене півтораметровою ­сіткою. Біля воріт – дзвінок і таб­личка "У дворі злий пес".

Уперше собака налякав мене несподівано. Причаївся під воротами і, коли я проходила повз, – загавкав. Сказати, що я злякалася – це нічого не сказати. Аж підскочила. Пес, наче вдоволений моєю реакцією, побіг за будинок. З того дня дорога на роботу стала випробуванням. ­Собака відчував моє наближення, затаювався, із гарчанням вискакував, рвав задніми лапами землю, клацав зубами.

Такої неприязні тварини до мене не можу пригадати. Сама обож­нюю всіх чотирилапих, особливо котів і собак. Пробувала лагідно з ним поспілкуватися, приманити курячою печінкою, яку несла для кішки. Не вдалося. Дзвонила у двері до власників – їх ніколи не було вдома. Я вже навіть звикла до такого ранкового вітання і майже не звертала на бульдога увагу.

Дзвонила у двері до власників – їх ніколи не було вдома

А тиждень тому крізь прочинені ворота пес вибіг на вулицю. Я вперлася в бетонний паркан. ­Собака, припадаючи на передні лапи, гавкав та стрибав навколо мене. На мої крики з будинку вийшов господар, моложавий чоловік у домашньому халаті.

– Не бійся, собачка не кусається. Тарзан, до мене! – гукнув.

Жодної реакції, пес далі клацав зубами, я прикривала ноги сумкою. Чоловік вийшов на вулицю, відтяг собацюру. Я почала сваритися, казати, що пес міг мене покусати, що заяву в міліцію писатиму.

– Та я сам мєнт, можу тобі папір на заяву винести, – вишкірився чоловік. – Собака гуляв на приватному подвір'ї, випадково вискочив. Ти ж не постраждала. ­Давай, іди туди, куди йшла, а то нацькую ще.

На роботу зараз ходжу іншою дорогою. Там більше автомобілів, зате немає собак.

×