Ексклюзивы
пятница, 13 июня 2014 13:05
Олександр Стукало
Олександр Стукало
Олександр Стукало

Наш Донбас

– Головне – скинути Віктора Федоровича, – вирішили ми.

Віктора Федоровича ми самі поставили на чільному місці. Бо без нього нікуди, тим більше – літом. Спершу ми не знали, що в нас буде саме він. "Нам хоча б якогось. Хоча б старого. Бо жарко до невимовності. Псується все". Коли думали, кого б узяти і де, стала у пригоді вахтерка. Знаю, каже, в Бучі одну бабусю, в неї, може, буде те, що вам треба, і за малі гроші. Так і сталося: ми приїхали, бабуся відвела нас у комору й показала пальцем у кут. Там було темно й стояв Віктор Федорович. Запилюжений, у кіптяві, спрацьований, стомлений. Але живий.

– Берете?

– Беремо.

– От і добре, – зраділа старенька. – Я собі вже нового вибрала, а цей стоїть і тільки гряззю оброста.

Ми весело везли його на тачці до платформи, потім стояли з ним у тамбурі, ніжно поплескували по плечах і раділи, бо тепер у нас нічого не зіпсується і все піде на лад. Поруч чекали на свою зупинку щоденні розпашілі трударі. Певно, думали, як ми дамо собі раду з Віктором Федоровичем, коли зійдемо на перон.

Пригадую, як самовіддано і важко ми його несли. Довкола шумів сосновий ліс, пряжило сонце, з нас лився трьома струмками піт, і поки Федорович зайняв своє місце, ми встигли його проклясти. Але так, по-доброму. Бо знали, що потім він віддячить.

Він – холодильник "Донбас", і саме тому кликали його Віктором Федоровичем. Він віддавав саме стільки, скільки ми в нього вкладали, нічого не крав, часом морозився, часом бруднився, але назагал був безвідмовний. Цілих два роки він немилосердно гучно гудів уночі й заважав гостям спати. Усі зайшлі люди нажахано питали: "Як ви з ним живете?" – "Ми звикли", – відповідали ми.

Часом у нас ночував наш товариш, фізик Іван із давнім козацьким прізвищем. Іван був з-під Донецька, тому його всі називали Донбас. Він лягав спати на підлогу під Віктора Федоровича, бо ліжок було менше, ніж нашої гостинності, і довго звикав до робочого ритму й шуму.

Через два роки Віктор Федорович зламався, почав смердіти й отруювати нам життя.

– Краще купіть нового, бо якщо ремонтувати цей, то буде дорого, – попередив запрошений майстер.

– Головне – скинути Віктора Федоровича, – вирішили ми, коли виселялися, і скинули наш холодильник із балкона.

Він падав швидко і легко, так, ніби довго чекав останнього дня.

– Донбас, ти не проти? – питали ми фізика Івана перед тим, як скинути холодильник.

– Та чого. Все одно вже все закінчилося, – відповів він.

Зранку нас розбудив електрик, який унизу поволі відпилював від Федоровича корисні запчастини. Ми зраділи, бо навіть уже неживий Віктор Федорович комусь приніс щастя

Сейчас вы читаете новость «Наш Донбас». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода