Успіхи в біатлоні неможливі без якісної лижної підготовки. Коли простіше: біатлоністи – це лижники, які не пробилися до основних складів своїх команд і вирішили взяти до рук гвинтівку. Саме на блискучій лижній підготовці базувалися успіхи колишньої школи біатлону в Радянському Союзі, а потім в Україні 1990-х. Коли ж українські біатлоністи почали здобувати олімпійські та світові нагороди, наше спортивне начальство із властивою йому мудрістю вирішило зосередитися саме на фінансуванні біатлону, зовсім закинувши лижний спорт.
Це приблизно те саме, що вкладати гроші в сучасний зернозбиральний комбайн, не засіявши поля. Звісно, й на незасіяному полі щось таки виросте й це щось можна буде зібрати. Але назвати це врожаєм буде очевидним перебільшенням. Саме таким є в нас фінансування зимового спорту, де мало не всі кошти йдуть у біатлон, а всім іншим залишаються крихти. Як наслідок – українські лижники виступають нині на міжнародних змаганнях на рівні Вірменії, програючи світовим лідерам по пів хвилини на кожному кілометрі. Причина проста: найбільш здібні йдуть одразу до біатлону, де на порядок краще забезпечення. Але й вони гарантовано програють зарубіжним конкурентам, лижникам-невдахам, у швидкості. І коли раніше цей програш можна було компенсувати точною стрільбою, то тепер – ні. На останньому чемпіонаті світу з біатлону суперники пробігали повз українця Дудченка, який стріляв без промахів, мов повз черепаху. І далі буде ще гірше. Аж доки в нас не візьмуться за розвиток лижного спорту, школу якого практично знищено. Але це справа довгих років, які не принесуть жодних медалей. Значить, не буде в нас чемпіонів у біатлоні.
4 
1
Комментарии