– Це майже нереально, – каже ріелторка, коли я прошу допомогти знайти квартиру для себе і трьох моїх котів. Із попередньої, де прожила 10 років, довелося виїхати. Донька господаря зібралася заміж. Батько заходився робити ремонт.

Самостійно теж шукала варіанти – за оголошеннями, у соцмережах. За тиждень зрозуміла: господарів столичних квартир можна розділити на три типи.

Перший і наймасовіший – шукають пожильців без тварин, дітей і шкідливих звичок. В оголошеннях здебільшого намагаються виправдатися. Мовляв, не подумайте, я хороша людина. Просто ремонт дорогий. Або вимагають подвійний завдаток. Чи доплачувати по тисячі гривень за кожну тварину.

Другий тип – "заселяйтесь, хоч із драконом". Ціна шикарна. Але житло – наче після погрому. Унітаз і плита не працюють, вікна розвалюються. Світла може не бути. Обов'язково посеред хати – старий подертий диван. Дехто з господарів зізнавався, що хоче за рахунок квартирантів зробити ремонт. Потім здавати помешкання дорожче.

Третій варіант – житло з особливими умовами. Одна власниця наполягала, щоб квартиру щотижня прибирала її знайома. Мовляв, переживає за своє майно. Пожильці мали платити прибиральниці 100 доларів на місяць. Відмовитися від її послуг не можна.

Власник двокімнатки сказав, що раз на місяць приїжджатиме і ночуватиме. З подібними умовами орендувала квартиру моя подруга Леся в Чернігові. Хазяйка жила в Києві. Навідувалася раз на місяць, щоб сходити в перукарню, до лікарні. У Чернігові дешевше. Зазвичай попереджала. А якось приїхала, коли подруги з чоловіком не було вдома.

– Вона закрилася у своїй кімнаті й сиділа там, – розповідала Леся. – Ми прийшли з роботи, повечеряли. Тільки лягли спати, як чуємо – хтось ходить на кухні. Думали, що злодії залізли, помешкання на першому поверсі. До криміналу не дійшло, але гучну сварку серед ночі влаштували. За тиждень перебралися в гуртожиток.

А квартира для мене з котами знайшлася. Господарі – пенсіонери, тримають житло для онука. Ремонту ще не робили.

×