– Коли почав зустрічатися з дівчиною, з'явився стимул. Сам заробив на весілля, купив машину, – каже 20-річний Микола за кермом Mercedes.

Місяць тому їде в Білу Церкву. Підібрав мене на трасі Київ – Одеса. Він – додому, я – автостопом на море.

– Працюю майстром з ремонту автомобілів. Їжджу в Бельгію на заробітки. За машину віддав 2 тисячі євро. Вона з документами, не розмитнена, – продовжує.

Біля Білої Церкви підбирає далекобійник, на вигляд, років за 50.

– Коли в армію забирали, відправили на водійські курси. Так і став водієм. Далі сім'я з'явилась, треба було дім будувати. То вже й не шукав іншої роботи. Цю полюбив, – розповідає.

В Умані сідаю до 27-річного Дениса. Працює в будівельній компанії. З півгодини телефон не замовкає. Його 30-річний підлеглий, промисловий альпініст, цього дня упав з об'єкта й розбився насмерть. По кілька разів зідзвонюється з керівником своєї фірми, з колегою, з рідними загиблого.

– Такий хороший хлопець був. Узяв халтуру – і розбився. Лишилися дружина й маленька дитина. Мушу допомогти організувати похорон. Я за 100 працівників відповідаю. Закінчив будівельний університет у Харкові. Рідні пропонували допомогти влаштуватися на хорошу роботу не за фахом. Захотів свою дорогу шукати. Дуже моя мудра дружина допомогла. Коли стало питання: куди йти, вона сказала: "Іди мети". І я пішов мести сміття на будівництві. Потім доріс до прораба. Зараз – один із керівників.

Я їду на море подумати, куди далі рухатися в житті. Зібрався звільнитися з компанії, в якій сім років працюю. Моя найкраща подруга – теж мудра. Допомогла мені напередодні, сказавши, що можемо бути лише друзями. По-іншому прийняти рішення для змін не виходило.

×