"Траса Київ–Одеса – це майже як втратити цноту", – залишають коментар під постом Ксюхи у Facebook про поїздку в Одесу минулих вихідних. Вона – моя 22-річна сусідка. Живе в іншому під'їзді. Двічі її бачив, спілкувалися не більше 20 хвилин. Але відчуття "своя людина" з'явилося одразу. Тут же домовилися про спільну поїздку автостопом.

Ксюха подорожує так в основному за кордоном. 10 тисяч кілометрів намотала. В Одесі не була жодного разу. Для мене ж автостоп залишався незвіданим.

У суботу о 7.30 ми на кінцевій станції метро Теремки. Перші 20 кілометрів сидимо в Mitsubishi. Особистий водій тренера з тенісу везе. Останнього треба доставити в аеропорт. Далі – вантажівка, два невеликих фургончики, фура, два легковики. Через дев'ять годин – уже в Одесі, купаюся в морі. Плюс 11 і сонце, на відміну від київських плюс 3 й дощу.

Один водій згадав, як дорогою в Одесу слухав аудіокнижку "Третя імперія. Росія, яка повинна бути". Така лежить у кабінеті Путіна в Кремлі. Другий служив у військовій частині в Миколаєві – за 500 метрів від гуртожитку, де я студентом чотири роки прожив. Молода пара запросила поїхати з наметами в Буцький каньйон на Черкащині. Для 22-річного водія фури начальник – олень. Бо псіхує ні з того ні з сього.

Назад перші 100 кілометрів віз колишній міліціонер. Після служби очолював фермерське господарство, тепер працює юристом. Боротися з розкраданням зерна йому допомагали колишні колеги. Він давав їм 15 відсотків від повернутого.

На заправці нас взяла Mitsubishi – до самого Києва. Чоловік ніколи не віз попутників. Мало там що. А це була вже сьома вечора, темно. Стало йому нас шкода.

Усе мені в цій поїздці сподобалося. Згадав, як це кайфово – втратити цноту.

×