Дорослі теми

– На первом собрании он заявил: "Я – Влад Троицкий. Я с детства ненавижу детский театр", – розповідає літня жінка у плетеній камізельці. Працює в оркестрі Київського театру опери і балету для дітей та юнацтва. Ім'я називати не хоче. Вона – серед трьох сотень працівників театру, яких обурює, що новий керівник Влад Троїцький хоче його осучаснити.

Я не зізналася жінці, що й сама ненавиджу дитячий театр, і теж – із дитинства. Тоді нас усім класом повели на виставу в Театр юного глядача. Не пам'ятаю, що то була за казка. Пригадую тільки, що мені було соромно. Роль Лисички-­сестрички грала актриса пенсійного віку. Хитрощі й кокетство її героїні більше скидалися на кривляння, дивитися на це не хотілося. Відтоді в дитячому театрі більше не була, а з 4-річною донькою ходимо на "дорослі" опери й балети.

–  Он же сатанист! – продовжує оркестрантка. – Хочет детям показывать мертвого Гоголя, потому что для него смерть интереснее, чем жизнь! Разве можно такому человеку работать в детском театре?

Для него смерть интереснее, чем жизнь

Труси і рейтузи там продавати вже заборонено. Перше, що зробив на новій посаді Троїцький, – вигнав виставку-ярмарок промислових товарів із фойє. У планах – перетворити театр на місце, де мистецтво говоритиме молоді про те, що її справді турбує.

А дочка нещодавно почала перей­матися темою смерті.

–  Правда ж, що помирають тільки старі люди, а маленькі діти – ні? – допитується. – А що тоді стається з тими старими після смерті?

–  Так, помирають тільки старі й ­немічні, – кажу. І відчуваю, що виглядаю так само фальшиво, як Лисичка-сестричка на сцені ­Театру юного глядача. Захотілося, щоб Троїцькому все вдалося. ­Можливо, тоді батьки менше брехатимуть дітям.

×