воскресенье, 07 июля 2013 16:00
Катерина Цибенко
Катерина Цибенко
Катерина Цибенко

Мамині нерви

На першому році навчання в Могилянці я вступила в націоналістичну організацію. ­Вишкільні табори, політичні та громадські акції.

– Ну що, знайшла вже когось з оселедцем? – із смішком зустрічала мама, коли я навідувалась додому.

Я сердито кивала головою.

– О, за поляка заміж вийдеш, за кордон виїдеш, – схвально говорила вона, коли я на другому курсі почала вчити польську мову.

Перед літньою школою в Любліні мала відчуття, ніби мама відправляє мене туди назавжди.

– Ну як? – з надією в голосі питала вона по телефону.

О, за поляка заміж вийдеш

– Я вчитися поїхала й на екскурсії ходити, – сміялась я.

– Щоб захомутала там багатого кавалера! – наказувала мама після того, як я влаштувалася на роботу в італійський банк. – Приглядайся всім на безіменний палець!

"От спеціально із вредності не робитиму цього", – подумала. Мамина зацикленість на заміжжі починала дратувати.

– Не хочу зятя-парашутиста, – сварилась вона, коли я захопилась цим видом спорту. – Що, кожного року нового шукатимеш, як попередній розіб'ється?

– Мамо, вони не падають щодня з неба, як груші, не придумуй. І заміж мені ще рано.

– Якого ж ти чоловіка собі хочеш? Писаку? – вже втомлено запитувала мама, коли я перейшла працювати в економічне видання.

Коли поміняла роботу ще раз і готувала статтю на сайт – про конфлікт камерунця з українцем, чотири рази зустрічалася з темношкірим Вільямо. Мамі про це не сказала. Зберегла собі та їй, мабуть, кілограмів зо два нервів.

Сейчас вы читаете новость «Мамині нерви». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

24

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода