Ексклюзиви
Неділя, 07 липня 2013 16:00
Катерина Цибенко
Катерина Цибенко
Катерина Цибенко

Мамині нерви

На першому році навчання в Могилянці я вступила в націоналістичну організацію. ­Вишкільні табори, політичні та громадські акції.

– Ну що, знайшла вже когось з оселедцем? – із смішком зустрічала мама, коли я навідувалась додому.

Я сердито кивала головою.

– О, за поляка заміж вийдеш, за кордон виїдеш, – схвально говорила вона, коли я на другому курсі почала вчити польську мову.

Перед літньою школою в Любліні мала відчуття, ніби мама відправляє мене туди назавжди.

– Ну як? – з надією в голосі питала вона по телефону.

О, за поляка заміж вийдеш

– Я вчитися поїхала й на екскурсії ходити, – сміялась я.

– Щоб захомутала там багатого кавалера! – наказувала мама після того, як я влаштувалася на роботу в італійський банк. – Приглядайся всім на безіменний палець!

"От спеціально із вредності не робитиму цього", – подумала. Мамина зацикленість на заміжжі починала дратувати.

– Не хочу зятя-парашутиста, – сварилась вона, коли я захопилась цим видом спорту. – Що, кожного року нового шукатимеш, як попередній розіб'ється?

– Мамо, вони не падають щодня з неба, як груші, не придумуй. І заміж мені ще рано.

– Якого ж ти чоловіка собі хочеш? Писаку? – вже втомлено запитувала мама, коли я перейшла працювати в економічне видання.

Коли поміняла роботу ще раз і готувала статтю на сайт – про конфлікт камерунця з українцем, чотири рази зустрічалася з темношкірим Вільямо. Мамі про це не сказала. Зберегла собі та їй, мабуть, кілограмів зо два нервів.

Зараз ви читаєте новину «Мамині нерви». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

24

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода