Відставка глави Адміністарції президента Сергія Льовочкіна свідчить про те, що політичні технології відходять у минуле, а на їх місце прийдуть поліцейські технології керування країною. Бо у команді Льовочкіна були зібрані фахівці з політтехнологій. Ці технології на пострадянському просторі себе остаточно вичерпали. Україна була останнім бастіоном маніпулятивної, керованої, фасадної демократії. Її часи минули.
Ситуація в економіці і геополітиці, не кажучи вже про внутрішню політику, вимагає від можновладців переходу на більш жорсткі, керовані, вертикалізовані технології, які можуть бути означені таким терміном як "поліцейські". Тому фахівці з політтехнологій будуть заміщатися спеціалістами з поліцейських технологій. Деякий час Україна перебуватиме в стані переходу до них або в стані поєднання і одних і інших методів утримання влади.
Не думаю, що до розправи з протестувальниками може бути залучена армія. Навіть у Росії та Білорусії війсьвові підрозділи не використовують для утримання влади. Україна — це не Єгипет і не Латинська Америка, де армія є опорою диктатур і хунт. У нас є певний ген європейськості, щоб убезпечити внутрішню політику від використання Збройних сил. У нинішньої влади достатньо ресурсів для комбінування політичних і поліцейських технологій. Це Внутрішні війська, МВС, спецпідрозділи "Беркут", "Грифон" тощо. Крім того — СБУ, прокуратура, суди. До того ж застосування армії вимагатиме введення надзвичайного стану в країні. А це означатиме повний розрив з європейськими партнерами, що явно не входить у плани нинішньої влади.
Відтак Україна входить в етап політичної реакції. Бо кожна невдала революція закінчується саме цим. Втім, період "закручування" гайок не може бути довгим.
Бо команді Януковича треба відновити діалог з Європою. Тому вона обмежиться комбінацією поліцейських і політичних технологій, щоб погасити полум'я протестного руху і навести видимість порядку в країні.
Однак це не означає, що ні у опозиції, ні у Майдану нема дороги до перемовин з владою. Бо ще рано говорити, що Україна повністю опустилася до диктатури. Адже парламент ніхто не розганяв, вибори проходять у визначені терміни. Інша справа — якість парламенту і виборчого процесу. Свободу слова теж ніхто не відміняв. Газети, телеканали, радіостанції не закривають. Тож у опозиції є можливості боротися і за свої права, і за інтереси суспільства у легальних формах. На жаль, опозиційні сили не можуть цим скористатися. Вони мали б уже давно висунути єдиного кандидата і починати передвиборчу президентську кампанію. І не піддаватися на різні провокації на кшталт смолоскипної ходи націоналістів.
Тому опозиції і Майдану треба пред'являти претензії не тільки до влади, а й до себе, до своєї стратегії і тактики. Ще можна діяти легально — через парламент, суди, але робити це більш креативно. Бо ми нині живемо в новій політичній реальності, і треба до неї пристосуватися. Бо хіба немає обмежень інтернету в Туреччині, яка є членом НАТО? Хіба там не розганяють демонстрантів? А у Єгипті знову взяли реванш військові. У Європі спостерігаємо сплеск ультраправого радикалізму, який симпатизує Путіну. Навіть США змушені враховувати інтереси Росії і не можуть діяти відверто ні на сирійському, ні на іранському напрямках. А на слухання у сенаті українського питання ентузіазму явно поменшало. Американці думають не про підтримку Майдану зараз, а про те, як зробити президентські вибори 2015 року в Україні чесними і прозорими.
Усі ці реалії треба враховувати і перезавантажувати стратегію і тактику боротьби з режимом. У всьому світі спостерігається певне посилення авторитарних тенденцій на тлі безпорадної дипломатії демократичної Європи і розгубленості Держдепартаменту США. Тому силовий тиск команди Януковича на суспільство не випадковий. Боротьба з існуючим режимом буде нелегкою. Мало вимовляти чергові порції гасел на Майдані. Опозиції не вистачає концептуального моделювання і креативного підходу до спротиву. Треба уже боротися не за владу, а за демократичну країну і її майбутнє.
2 
1
Комментарии
4