– В спальню нужна пара лебедей, под наши розовые обои и фиолетовые шторы, – чую бесіду молодят біля розкладки народних картин.

Мої друзі Каріна і Віталік тиждень, як побралися. Тому Алею майстрів на фестивалі "Країна мрій" сканують на предмет оздоб до родинного гніздечка. Хлопець замилувався пейзажем із "Садком вишневим коло хати". Нагадав йому рідну Черкащину.

Разом вони вже сім років. Каріна до Києва, рідного міста батька-­військового, приїхала з Півночі Росії. Від самотності набрала СМС "Познакомлюсь с парнем" – і її номер висвітився у стрічці на попсовому музичному каналі. Зателефонував першокурсник Віталій, який у столиці теж ще нікого не знав. Коли з'ясували, що мають однакове прізвище, вирішили: це – доля.

Каріна на Співоче поле вдягла куценькі шорти, прозору блузку, літні мереживні чобітки, на обличчі – макіяж жінки-вамп. Від фестивальної програми позіхає. Для неї це – вихід в люди з коханим. Той саме розкинувся на траві й балдіє від ­етнороку.

З'ясували, що мають однакове прізвище

– Ну, мне некоторые песни нравятся, а так чтобы постояно слушать... – роз­повідає Каріна, як Віталік пробує прищепити їй свої смаки. Дівчина захоплюється гороскопами і творчістю "Гостей из будущего".

Наситившись українськими сувенірами, Каріна просить чоловіка не чекати до кінця концерту, а йти додому, бо їй нудно. Той вирішує не сперечатися на першому тижні подружнього життя. Вертаюсь до метро з ними за компанію. Думаю, на другий день фестивалю піду вже без друзів. Не хочу пропускати виступ Скрипки у фіналі.

– Я все-таки горжусь, что Скрипка, как и я, вырос в Мурманской области, – раптом каже Каріна. – Это ж надо, приехал с Севера и так полюбил украинскую культуру, что целый фестиваль за свои деньги организовал. Виталька, мы же пойдем завтра?

×