"Иван, ты там живой?" – будить есемеска о першій ночі. Сонно мружуся на екран мобільника. Не можу второпати, що це за код +7902, але коротко відписую "так". Заснути вже не вдається. Крізь темряву продираюся до комп'ютера. Оператор, з якого отримав повідомлення, називається "Байкалвестком". Це – Юля з Іркутська.

– Уже не одну ночь не сплю, переживаю, – чую в слухавці. – Даже плачу из-за новостей из Украины. А кроме тебя, там никого и не знаю.

Юля – моя давня інтернет-­знайома. Роки чотири тому вправлялася зі мною в українській, бо мріяла поспілкуватися зі Святославом Вакарчуком. Разом із подругою вони розклеїли по всьому Іркутську власні переклади його пісень.

– Теперь на каждом столбе у нас реклама "Дешевых авиаперелетов в Крым". И что ты думаешь, наши придурки полетят. Хотя на море в Таиланд нам ближе.

Крім записів "Океану Ельзи", послав Юлі книжки Жадана й Андруховича. Нещодавно дала почитати їх знайомій. Книжки з дисками полетіли у смітник.

– У её маман промыт мозг телеком: "Крым пусть только попробуют забрать, и газ наш нечего воровать. Никаких хохлов в моём доме", – каже Юля. – Но в России много людей поддерживают и уважают украинцев за смелость и желание перемен.

Питаю, звідки знає, що є росіяни, які проти загарбання Криму і війни на Донбасі.

– Зашла недавно в книжный, слышу из динамиков знакомый язык. У меня от украинского всегда мурашки по коже. Оказалось, песня "Наодинці" еще одной вашей супер-группы "Бумбокс". Прошу продавщицу сделать погромче. А девушка боится. Рассказывает, как вчера в супермаркете свеклу, капусту, картошку и морковь покупала. А охранник на нее как глянет: "Украинский борщ готовить будете?" У нее тоже мурашки по коже побежали – от страха.

×