– Хочу, щоб мій похресник Владик став такий, як Шевченко, – розповідаю своїй викладачці української літератури.

Тетяна Іванівна питає, якого саме Шевченка маю на увазі.

– Звичайно, Андрія Миколайовича, володаря Золотого м'яча-2004, – відповідаю з подивом.

Я вже навіть купила малому крихітну футболку київського "Динамо". Подарую на хрестини. Коли виросте і стане відомим футболістом, то в усіх інтерв'ю розповідатиме, що то хресна презентувала йому першу екіпіровку.

Якось некрасиво обійшлася з Тарасом Григоровичем

Після розмови з Тетяною Іванівною згадую Євро-2012. ­Багато іноземців тоді відкрили для себе не тільки дешеве пиво, а й деякі цікаві факти.

– Знаю двох великих ­Шевченків, – сказав мені перед фіналом Євро журналіст із Судану. – Коли шукав житло в Києві, то помітив, що у місті є пам'ятник, ­бульвар, університет із таким іменем. ­Спочатку подумав, що все названо на честь футболіста, але це не виглядало логічно. ­Андрій – великий ­нападник і видно, що українці його дуже люблять, але ж не настільки. ­Проґуґлив і дізнався, що Україна має ще одного дуже відомого ­Шевченка. Тарас – поет. Він багато зробив для вашої історії та ­культури.

Уже після Євро подумала, що варто зробити сувенірні футболки з написом We have two great Shevchenko і з портретами обох. Андрій – із Золотим м'ячем, а Тарас – молодий і безвусий.

У 199-ту річницю з дня народження Тараса Григоровича мене гризе сумління. Якось некрасиво я обійшлася з ним, коли говорила про похресника. Обіцяю подарувати Владику "Кобзар", коли він піде в перший клас. Хай малий сам вирішує, яким із Шевченків йому ­стати.

×