– Антоша, бл…дь, сколько раз повторять буду! В картины нельзя тыкать пальцами! – бурчить до сина-школяра пузатий лисий чоловік. Тримає два смартфони. Шорти сповзли так, що видно половину трусів. – Нас поимели на 15 євро за вход, а из-за тебя сейчас еще штраф выпишут.
Стою перед "Сікстинською мадонною" Рафаеля у Дрезденській картинній галереї. Шанс роздивитися картину буде, коли одна орда туристів піде, а інша не встигне з'явитись.
– Антоша, ставай сейчас же между этих обезьян, – чоловік показує пальцем на ангелів у нижній частині картини Рафаеля.
Батько із сином роблять селфі.
– Так, все, – каже полегшено. – Сейчас твоей мамаше отошлю фото – и пойдем пить пиво с колбасками.
За росіянами до картини підбігає група китайців. Клацають себе за допомогою селфі-палиці.
Вирішую не чекати, прямую на балкон. Підходить жінка, на вигляд років 50. Ламаною німецькою просить сфотографувати. Запитує, звідки я.
Виявляється, пані Ліда – зі Львова. Має п'ятьох дорослих дітей. У подорож поїхала сама. Просить провести екскурсію містом, бо боїться заблукати.
Про будь-який вдалий збіг обставин каже: "з Божою поміччю". Дивиться на мене, сміється: "Вас мені теж Бог послав".
Доки ходимо вуличками Дрездена, мрію про чашку кави.
– Колежанка віддала стікер розчинної, а я кави не п'ю, – каже супутниця, сідаючи на лавку на набережній Ельби. – У мене є окріп у термосі і чашечка. Зробити вам кави?
– Будь ласка, – усміхаюсь. – Вас мені Бог послав.
1 
1
Комментарии