Тішить, як швидко журналісти ідентифікували "Вадика
Румуна" і розпочали свою акцію протесту. Зрозуміло, що це ще не перемога, і що влада навряд наважиться покарати своїх. Але факт є фактом: четверта влада, окрім всього, жива та продовжує виконувати життєво важливі функції.
Журналісти, однак, забули ідентифікувати ще одних злочинців: міліціонерів із фотографії, які стоять поряд із молодиками у спортивних формах і байдуже спостерігають за насильством.
Фізичні сутички і провокації не є новиною української політики. Від певного часу вони стали її трейдмаркою. Та досі була межа, яку вони не переступали: якщо під час вуличного насильства була присутня міліція, то вона принаймні робила вигляд,
що пробує діяти так, як велить фаховий обов'язок – рознімати обидві сторони й арештовувати тих, кого вважала заводіями.
А якщо вона не робила цього, то принаймні пробувала потім
виправдовуватися.
18 травня й те, що послідувало за ним, виразно показують: відтепер державні органи навіть не намагаються робити вигляд і не відчувають потреби виправдовуватися. Мовою політичної науки це означає крах держави як такої.
Макс Вебер означав державу як інституцію, що має монопольне право на використання насильства. Добра держава користає
з цієї монополії у справедливий та ефективний спосіб, погана – у несправедливий чи неефективний. Але і в цьому, і в другому випадку держава не відмовляється від свого монопольного права.
Про Кучму говорили, що він потрафив скорумпувати навіть корупцію. Про Януковича казатимуть, що він зняв останній фіговий листок із насильства як головного принципу української політики
Суспільству ця монополія може подобатися чи не подобатися. Але мовчазно воно визнає: хай найгірша держава, але бодай держава. Бо інакше – хаос, суд Лінча, війна всіх проти всіх.
Щоб цього не сталося, моляться юдеї і християни. Ці страхи розділяє навіть такий переконаний революціонер, як Едуард Лімонов:
И этот мне противен
И мне противен тот
И я противен многим
Однако всяк живет
Никто не убивает
Другого напрямик
А только лишь ругает
За то что он возник
Ужасно государство
Но все же лишь оно
Мне от тебя поможет
Да-да оно нужно
Теперішня влада надала поняттю "злодій у законі" нового змісту. Донедавна цей термін означав, що навіть серед злодіїв є свої закони. Теперішні політики з кримінальним минулим делегували свої права бандитам і тим самим узаконили дії останніх. Відтепер будь-хто має право підійти до Вас, Вашої коханої чи Ваших дітей і безкарно побити за те, що Ви розмовляєте українською, не ходите, "як положено, строєм", виглядаєте, як інтелігент, гомосексуаліст/лесбіянка або (ще гірше) опозиціонер.
Бандитам при владі не бракує корисних чи проплачених ідіотів. Ганна Герман звинувачує "Свободу" в провокації. Вона не розуміє чи вдає, що не розуміє елементарної речі: хоч би хто спровокував бійку, якщо міліція бездіяльна, то головну відповідальність несе влада. Олександр Чаленко жаліє міліціонерів – мовляв, вони опинилися між двох сил. Але бути між двох сил під час бійок та провокацій і є завданням міліції!
Читаю коментарі політологів. Ті сперечаються про те, скільки тисяч зібрала 18 травня опозиція, чи можна робити революцію за графіком тощо. Боюсь, що за цими дискусіями ми не побачимо головного: ніколи ще за 20 років незалежної України державна влада не падала так низько. Про Кучму говорили, що він потрафив скорумпувати навіть корупцію. Про Януковича казатимуть, що він зняв останній фіговий листок із насильства як головного принципу української політики.
Мене мало хвилює, що говоритимуть про цю владу і яка буде її доля. Вона сама собі пише вирок. Мене більш хвилює, що трапиться з нами за умов, коли насильство перестане бути монополією держави і стане суспільною нормою.
Щоб урятуватися, ми маємо зідентифікувати, ким були ці байдужі міліціонери. Не для того, щоб їх жорстоко покарати – а щоб дізнатися, хто давав їм наказ тримати руки в кишенях. Саме ці останні і є "ворогами держави №1". І карати їх треба відповідно до тяжкого характеру їхнього злочину.
Якщо цього не вдасться досягнути зараз за теперішньої влади – може, у неї ще лишився інстинкт самозбереження?! – то це має стати найпершою справою для опозиції після її перемоги. Не заради особистої помсти, а заради рятування самої держави як такої
2 
1
Комментарии
15