Привіт від Врубеля

У Київському національному музеї російського мистецтва черга від віконця каси до сходів із масивними дерев'яними бильцями. Відвідувачі купують квитки на виставку "Врубель і Київ". Сплачують по 30 гривень.

— Жека, до стрілки півгодини. Ми не встигнемо, — шепоче до товариша хлопець у флісовому светрі.

— А я не збираюся на вулиці мерзнути.

Вони беруть квитки зі студентською знижкою й поспішають до зал із полотнами й ескізами.

— За тими старикашками нічого не видно, — дратуються біля картини "Дівчинка на тлі перського килима".

Женщина, это русский музей, какие "поверхи" и "сходы"?

Перед ними закашлюється дідусь у шалику в турецькі огірки. Його супутниця — літня леді у трикотажному костюмі — ніяковіє й поспішає відійти вбік. По ній залишається стійкий запах парфумів "Червона Москва".

Хлопці демонстративно затуляють ніс і морщаться. Наблизившись упритул до картини, реготати припиняють. Той, що у флісовому светрі, набирає номер на мобілці.

— Машка, тобі привіт від Врубеля. Ви десь пересікалися? Бо тут на картині — вилита ти, тільки без причоски.

Хлопці знову хапаються за животи.

Працівниця, що перевіряє квитки на вході, робить їм зауваження. Вона кілька хвилин не може пояснити відвідувачці, куди їй іти. Зрештою, каже роздратовано:

— Женщина, не морочьте мне голову. Это русский музей, какие "поверхи" и "сходы"? У вас заплачено только за первый этаж.

Присоромлена відвідувачка йде геть. Наглядачка тим часом помічає спалахи в залі.

— Да что ж вы за люди такие, — зривається на крик. — Немедленно спрячьте фотоаппарат!

Дівчинка років із 5 перелякано смикає матір за руку:

— Ма, я більше не хочу в музей, я в "МакДональдз" хочу.

На виході із зали ще довша черга до гардероба. Хлопці протискаються без черги.

— Мы очень спешим, — виправдовуються на всі боки.

Куртки накидають уже на вулиці:

— Ну все, до іскуства приобщились. Тепер на пиво.

×