Інна — вдова. Чоловік поїхав на заробітки в Москву, випав із малярської люльки, бо не мав страхувальних строп. Загинув.
— Витримала п'ять років "для людей" і завила без мужика, — рубає Інна. Зважилася на нову роботу, зачіску і стосунки. Але з чоловіками не щастить.
Був Адам — поляк із-під Любліна, колега по роботі. Водив на обід у піцерію, гуляли містом. Був уважним і чуйним — пам'ятав, скільки ложок цукру треба до Інниної кави, коли день народження в тітки й сина. Присилав ніжні СМС щоранку, замовляв їй таксі ввечері. Коли ж Інна почала вибирати весільну сукню, сказав, що одружений. За природою — полігамний. Любить обох, і дружина не проти. Попрощалися.
Із Казимом із Тунісу спілкувалися в інтернеті. Говорив, що теж удівець. Був чемний, люб'язний. Цитував Шекспіра, посилав романтичні ролики й фотографії дітей. Збиралися разом до Єгипту. Попросив, щоб оплатила тур для нього і дочок. В Інни не вистачило грошей. Видалив її з друзів.
Фарід хотів, щоб називала його Сашею. Приїхав із Дагестану працювати на будівництві. За національністю — аварець. Казав, хоче одружитися з українкою, щоб були гарні діти. На першому ж побаченні поклявся в коханні, одягнув каблучку й попросив видалити фото з мереж. Інна відмовилася — обізвав киянок повіями. Каблучка виявилася біжутерією.
— Знайся кінь з конем, — каже Інна. — Нам не підходять іноземці. Не та ментальність, характер не той.
Із Сергієм познайомилася в метро. Зачепилася пасмом волосся за його ґудзик на рукаві. Поки розплутувала, встиг сподобатись. Пішли на каву. За тиждень запросила на вечерю. Коли мила посуд — вийшов покурити на сходи. Не повернувся. З туалетного столика пропали золоті сережки і браслет.
Комментарии
1