— Я чєловєк міра, — повторює свою улюблену фразу колега Віра. — Но з таким поворотом собитій скоро буду справжнім патріотом.
В усьому винен футбол. Із вікон нашого офісу видно десятки синьо-жовтих прапорів. Їх вивісили з балконів навпроти "Олімпійського". На модних автівках, припаркованих поряд, стрічки-двоколори. Працівниці рецепції одягають блузки з вишивкою. Навіть вічно зайнятий шеф — і той прикрасив "тойоту" українським стягом. Кілька днів поспіль носив жовту футболку збірної.
— Така більше ніж дві сотки коштує, — прицінюється Віра. Вона розривається поміж бажанням бути у тренді й зекономити. Нарешті вирішує: — Я краще плаття "в пол" куплю. Таке зараз модне.
Увечері після роботи переміщаємося з колегами у найближче кафе — вболіваємо за Україну в грі зі Швецією. Шевченко забиває другий гол. Віра підскакує на стільці, захоплено верещить:
— Дєвочки, я рішила у вишиванці на роботу ходить! Ми должни бути патріотами!
Віра з Чернігівської області. Коли влаштовувалася на роботу, в графі "рідна мова" записала: "русский, украинский". Про всяк випадок.
Із мамою Віра спілкується українською, мобілку виносить на коридор. А шкода — мені приємний її чернігівський діалект. З клієнтами вона розмовляє виключно російською, із нами – суржиком.
— Здравствуйтє, слушаю вас! — знімає слухавку Віра. — Дєвушка, обождітє нємного. Я пєрєключу.
У неї позиція — розмовляти тією мовою, якою звертається клієнт. Байдуже, що діалог часто починає вона. Російська у Віри виставлена за умовчанням.
У когось на тому боці дроту така ж позиція. Тому обоє спілкуються російською, гекаючи та шокаючи.
Назавтра Віра забуває про вишиванку. Вихваляється новим модним платтям "в пол". Ще за кілька днів вона, украй роздратована, називає гравців української збірної "дубинами". Ми програли.
Комментарии
17