– Два місяці у садок ходимо, а грошей стільки пішло, ніби вступили у закордонний вуз, – говорить Ірина.
З вересня у дитсадок пішов її 3-річний син Арсен. Вихователька одразу дала список речей, які треба купити: зошити, фарби, змінне взуття, одяг. Заявила, що обов'язково мають щомісяця здавати гроші на уроки з англійської та математики. Згодом повідомила, що планують провести для дітей концерт "Золота осінь". І на солодкий стіл треба ще по 150 гривень.
– У результаті місяць державного садка обійшовся майже у 2 тисячі гривень. Ще би дві додати – і можна відвести малого у приватний заклад: відремонтований і з приємними вихователями, – каже Ірина. – Почала говорити з батьками, а вони, як вівці. Мовляв, це ж усе для дітей. Краще здавати. Бо раз у грошах відмовиш – за малим погано дивитимуться. Або й взагалі не дозволятимуть брати іграшки та принижуватимуть. Думала змиритися. Але вихователька вкотре подзвонила і сказала, що в нашої няні скоро день народження. Треба скластися по 200 гривень на подарунок. Мене прорвало. Висловила про садок усе, що думаю. Грошей не здала. І нічого – всі живі. Й сина ніхто не чіпає.
За тиждень Ірина дзвонить у Skype:
– Забрали Арсена із садка. Піде в новий. На днях вечеряли в моїх батьків. Малий устав з-за столу і каже: "Мама – сука". Усі – в шоці. Трясу його за плечі: хто навчив?
– А син що? – запитую.
– Вихователька.
2 
1
Комментарии
1