– Хочу померти, щоб сину не бачити цього сорому, – каже кілька місяців тому Андрій.
П'ять років тому він узяв кредит на двокімнатну квартиру. Позаторік втратив роботу. Влаштовувався в кілька приватних підприємств, але ті банкрутували й закривалися. В Андрія почалися проблеми з щомісячними виплатами банку. Дзвонять колектори. Обіцяють звернутися у суд і відібрати житло.
– Як таке станеться – іти з жінкою і сином нікуди. У моїх батьків однокімнатка, а дружина – сирота. Задумувався, щоб продати нирку. Якби знав куди звертатися – пішов би на це. Живу кожен день, як у тумані – немає ніде просвітлення. Дитину шкода. Я і на вокзалі, як бомж, проживу. Але ж не буду сина туди тягти. Краще вже в інтернат його здати.
Два тижні тому зв'язуємося з Андрієм у Skype. Він веселий.
– Квартиру таки відбирають. Але вона більше мені не треба, – каже. – Від серцевого нападу померла жінчина тітка. Дітей не мала, то по заповіту лишила їй дім на околиці міста. Просторий, гарний. Вже сюди перебралися. Хай тітка вибачає, але ніколи ще так не радів смерті родича. Повезло нам.
Комментарии