17 июня вечером погибла 37-летняя поэтесса Марина Брацило. Она выпала из окна 5 этажа своей квартиры, которую 8 месяцев снимала в Киеве.
Друг поэтессы Сергей Пантюк, 47 лет, говорит, что это не могло быть самоубийство: "На самоубийство это не похоже. Люди, которые к тому идут, заметны. А у нее дела пошли вверх. Полгода как устроилась на работу хорошую - работала в издательской агентства "Наш формат" заместителем главного редактора".
"Мы с ней вчера в Фейсбуке переписывались, а сегодня в 11 с лишним я уже не смогла до нее дозвониться, - дописала в Фейсбук вечером во вторник поэтесса 44-летняя Виктория Стах. - А в предыдущей, тоже совсем недавней переписке, Маринка мне писала, что еще родит двух сыновей".
В прошлом году у Марины Брацило умер муж поэт 38-летний Юрий Нога. Женщина тяжело переживала его смерть, переехала из квартиры, где жили супруги в Броварах, в Киев.
"Мы с Юрой занимались ежегодными смолоскиповскими семинарами, я там аксакал. Когда умер Юра, мы чем могли помогали. Потому что это так случилось - как раз была Пасха. Мне позвонили, я уже был за Житомиром, ехал на родину. Мы людей нашли впопыхах, которые ей помогли. У него были сильные проблемы с сосудами, ишемическая болезнь сердца. Ему было 38 лет. Детей у них не было", - говорит Сергей Пантюк. - Мы в Броварах у них не раз бывали, а в Киеве никогда. Приглашала не раз. В феврале поздравила меня с днем ??рождения, говорит: "Приезжайте с детьми, у меня здесь площади много, можем и посидеть и переночевать". Марина говорила, что живет на 5 этаже. Все планировал выбраться. Виделись реально года полтора назад. Но по телефону мы очень часто говорили".
"Последнее стихотворение Марина Брацило написала 29 мая и разместила на своей странице в Фейсбуке. 11 лет назад, вспоминают друзья, написала страшное пророческое стихотворение: "Пообіцяла – й не встигла / (Правда, не з власної волі)…/ Ткались на персах стигми, /Маки вцвітали в льолю. /Ґави заціпило й меви. /Тиша снувалася шовком. /Отак взяла і померла. /Місто було у шоці".
"Всегда писала интимную лирику, мрачняк не писала. А этот текст очень четко выделяется, - удивляется Сергей Пантюк. - Это уже после смерти Юры она начала писать грустные тексты. Очень они любили друг друга. Марина смерть мужа очень переживала. Была в депрессии, почти не общалась. Затем начала готовить к печати сборник его стихов. Юра был поэт от Бога, но книги ни одной не выдал. Те стихи где-то летали в воздухе".
65-летняя учительница украинского языка и литературы Анна Черкасская готовила Марину к всеукраинским олимпиадам. Переписывалась с ученицей через Фейсбук и часто звонила.
"На прошлой неделе мы долго висели на телефоне и Маринка сказала: "Знаете, вы первой заинтересовали меня биографиями Маланюка, Телиги и Ольжича". Это были ее любимые поэты. Ни одного "блата" у меня не было, все наши победы были честными. А Марина каждый раз занимала первое место. Родители в ней души не чаяли. Мама работала в музее, занималась этникой и всегда с собой брала дочь. А летом - в махновский степь к бабушке. Мама хотела, чтобы Маринка шла в медицинский, но победил филфак".
Марину Брацило похоронят в четверг 20 июня на Хортице.
1 
4880
Комментарии
14Одним із останніх віршів була дитяча колискова. Вома мені зачитувала по телефону 15.06. Планів було багато. Зустрітися на Трійцю. поїхати разом в липні на море. Завмерло серце разом з нею
Царство небесне. Юре Волощак, загалом вона була Мариною, а не Марією... Життєрадісна дівчинка у студентські роки, якою її запам'ятаю, бо вчилися на одному факультеті, вона на курс старшою була. Шкода батьків, їм треба триматися заради пам'яті доньки. Хоча триматися - понад силу... І не варто зараз перепитувати сто разів "так шо, не біля чоловіка?" Це не наша справа. На Хортиці - Маринине серце, і до батьків вона саме там ближчою буде. І так вирішили, очевидно, батьки. А зі своїм Юрком вона вже зустрілася. Земля пухом... Там - також потрібні світлі душі.
Так що, поховають не біля чоловіка, а далеко?
Воля
Ну от ти й повернулася. Сідай!
Навряд чи путь твоя була легкою,
То ж відпочинь. Чекав тебе цей край
В стражденнім і величнім неспокої.
Це Божий знак, що знову ти прийшла
На землю, де народжена у росах,
Зорею осіянною цвіла,
Аж поки та гадюка вінценосна
Тебе не закувала у кайдани...
Ти повернулась!... Отже, знову з нами...
О, воле! То куди ж ти ? Поверни!
Озвись! – Та лиш луна пішла лугами.
Марія Брацило
Ой, чи спиться в Московщині? Бодай би не встали.
Спіте, що ж ви учинили – братів повбивали.
А не вбили, то зманили в недобру годину.
Чи згадали, чи жаліли матір – Україну?
Пішли собі в Московщину козаки по злидні
Лиш ви вдома залишились – вдома, в землі рідній.
Марія Брацило
14 липня вівторок Хортиця
Грицько, Тарас і писар ночували у Антонія і Людмили Брацило, і почули там справжнє чудо. Донька їх, Марина - геніальна поетеса. Їй 15 років, а глибина чуття така, яка може бути тільки у молодої чистої душі на Великій Україні. Ось її поезія.
Дума на зруйнування Січі
(написано у 13 р.)
Ой у полі, у широкім могила висока.
У могилі козаченько знайшов собі спокій.
Серед поля та могила - то твій дім, козаче.
На могилі твоя мила гірко, гірко плаче.
Звідки ж воно така кара? – Тужить бідолаха.
Порубали яничари, чи вцілили ляхи?
Вбитий-бо він – птахи сірі,
Не вас же карати –
Московітом, а по вірі
Вбитий своїм братом.
13 липня 1992. В музеї нас почастували хлібом-сіллю, салом, чаєм і бубликами. Людмила Брацило, співробітник музею, розповіла, що на острові на початку століття було біля 50 тисяч правічних дубів, а лишилися десятки. Ми шукали й обговорювали причину того, чому запорожці так легко здалися. „Червоточина в нас самих, – роздумує Людмила. - Щоб придушити супротив козаків, старшина побігла за допомогою в Новосіченський ретраншемент – постій москалів. І на Січ вступили російські війська. Це було за 6 років до зруйнування Січі".
Відтак пішла громада схилами крізь зарості морви і вишні, безсмертника, арніки, чебрецю, серед пахучого різнотрав'я до козацьких могил. Там поставили хрест із вінком, помолилися, мовчки присягнули і заспівали.
А ще мабуть в той самій рік в м. Запоріжжя прямо на зупинці проспекта Металургів Ви познайомились з дівчиною, вона була з гитарою у рожевому пальті. Розмовляла росийскою и дуже погано розуміла мвою ж рідно мову... А він розказував про одну неймовірно талановиту дівчину, яка пише чудові вірши та мріє навчитись грати на гітарі. Юрко, мабуть Ви тоді викорстали весь свій талант вмовляти, але я тоді "повелася",.... та отямилася тільці біля квартири.... а що було далі?
Страшенно сумно. Чому існують дві версії - що випала з 5-го поверху і що збив автомобіль? Чи не вбили її? Чув, що в Черкасах вже є бригади окупантів для пацифікації (побиття і знищення українців). Врешті це не новина. Так вбили Горську, Івасюка, Білозора, просто тому, що були талановитими Українцями.
Смерть дуже дивна. Особливо шо я за Мариною слідкував в неті, її вірші, тексти, блоги...хіба психолог прояснить суть цього шо сталося. Дійсно, я вже помітив (хіба сліпий не помітить), що дві різні, абсолютно між собою не пов'язані версії смерті...Наші таланти незахищені, як і народ український. Його далі винищують нащадки НКВДистів.
Дуже шкода, що йдуть від нас такі молоді...
ох, Маринко... Земля тобі пухом...