"Надо било разгонять, а нє толкацца там с німі!" - 5 сцен украинской трагикомедии

5

Фото: Иллюстрации Александра Комъяхова

Режиссер Андрей Приймаченко наблюдает и выделяет из толпы современных украинских героев и антигероев. После записывает небольшие истории, размером одной сцены фильма. Ранее он представил срез участников Євромайдану. Для Gazeta.ua подготовил подборку полуреальных историй вне его - "5 сцен украинской трагикомедии".

Художник Александр Комъяхов изобразил их героев визуально.

Історії Вадіка, Міші, Галі, Юрочки та Діми - це замальовки з життя простих людей, які стали заручниками ситуації (Вовчик - то окрема тема, але він просив не розповідати). Попри загальноприйняту версію, вони потрапили у ці ситуації не через бідність. У 21-му столітті бідність не може бути виправданням дурості, адже доступ до інтернету є у всіх (Міша он нещодавно собі новий альбом Басти закачав). Я не знаю, чому у них відсутнє бажання розвиватись та бачити себе частинкою загальносуспільних процесів. Але я знаю точно, що злими людьми вони не є.

Дещо у цих історіях мені доводилось додумувати, дещо - компілювати, але звинуватити автора у неправдивості не можна. Адже завтра, їдучи у маршрутці, ви зможете самі поспілкуватись з Юрчиком та випити розчинної кави у кіоску, де працює Галя.

1

1 січня 2014 року, близько шостої ранку. (новина про Новий Рік на Майдані)

Перехрестя вулиць Інститутської та Ольгинської перекрите кількома пустими автобусами МВС. По щитам трьох службовців Внутрішніх військ шарудить дрібненький сніжок.

- Вадік, у мене ж тоді вже всьо на мазі з воєнкомом було!
- "Та ладно, пойдем послужим, армія з нас людей здєлає". Так ти казав?

Вадік нічого не відповідає. Вадік мовчить і згадує той теплий весняний вечір 9-го травня. Гарною компанією вони тоді сиділи у гаражі Босого (звідки взялось таке прізвисько - історія окрема), випивали за дідів-героїв, а по телевізору (айсітіві) якраз транслювали російський фільм про радянських прикордонників.

- Вадік, я тобі за всьо время служби ні слова не сказав, правда? Так от щас, я думаю, подходящий случай. Ти мені скажи, ну на*уя ти мене тоді одговорив...
- Пацани, та заваліть. Воно і так на душі тошно, а ви ше тут розвели базари. Всі нормальні люди новий год празнують, а ми як три дебіла посеред вулиці зі щитами стоїмо.

Вадік не каже ані слова у відповідь.

Поодинокі салютні вибухи ехом лунають урядовим кварталом. Вони навіть чимось схожі на вибухи, які він чув у тому фільмі про війну. Але героєм Вадік себе не відчуває.

(Ситуація реальна. Діалог вигаданий. Але можливий.)

2

18 травня 2013. Нічний потяг Київ-Львів. (новина про антифашистський мітинг у Києві)

Міша їде на верхній полиці плацкарту ("повезло, шо не боковушка!"). Постіль не брав - їхати йому не так далеко (та навіть якби далеко - теж би не брав).

Кишеню його спортивок приємно гріє 200-гривнева купюра. Міша - достатньо розумний, аби тямити, що на тій банкноті зображена Леся Українка. Але глибина його знань не сягає того рівня, щоби він знав, за які заслуги портрет Лесі Петрівни помістили на такому приємному папірці.

Як на зло, батарейки мп3 плеєра розрядились і Міші доводиться слухати розмову пасажирів з нижніх полиць.

- Корєш ганяє машини з Гєрманії. Дак він на цьому так піднявся! Приглашає мене помагать йому...
- Мой дєдушка воєвал с етімі фашистами, а ви ім за желєзо продайотєсь. Ех, молодьож...
- Мать, не учи нас жить, да?

По вагону йде чоловік років 30, оглядає пасажирів, щось записує до блокнотика.

- Ніколай Пєтровіч, а когда нам дєньгі за білєт видадут? - це "Мать" цікавиться.
- На станциї вас встрєтят, пощітают, запішут і видадут дєньги. Ви, главноє, нікуда нє расходітєсь.

Міша провів увесь день на ногах, тому навіть надокучливі теревені не можуть втримати його від сну.

19 травня 2013. Ще не світало. Залізнична станція Шепетівка.

Хоч травень місяць, але від асфальту добряче тягне холодом по босим ногам Міші. Він має звичку виходити з вагону останнім. Спустившись з верхньої полиці, нічого, окрім пустих пляшок з-під напоїв різної міцності та лушпиння від "сємок" він не застав. І так — по всьому вагону. Не було і його відносно нових кросівок ("найки, вторгував на сєконді!").

Біля "першої" клумби зо тридцять людей чекає "касіра", аби він їх "пощітав, запісав і видав дєньги". Міша стоїть на самій клумбі — на землі не так холодно. Чути тільки полускування тих же "сємок" та тихенькі смішки (зрозуміло, з чого сміються).

Міша розуміє, що у цій компанії починати шукати крадія — марна затія. Простоявши на сирій землі з добру годину і не дочекавшись грошей за квиток, Міша йде додому. Пішки. Босий.

Дорогою додому його зустрічає Вовчик, який невідомо звідки вертався (Міша знає, але нікому того не розкаже).

- Міша, дак ти прямо як Ісус! Небритий і босий!

З того дня у Шепетівці та поза її межами Мішу знають за прізвиськом "Босий".

(Ситуація та діалоги вигадані. Але можливі.)

3

30 листопада 2013. Приблизно восьма ранку. Підземний перехід під Майданом Незалежності.
Перед невеличким кіоском стоять чотири беркутівці. (новина про розгін євромайдану)

- Вам кофе натуральне, чи макофе?
- Макофе.

Продавчиня Галя з самого ранку має хороший настрій. Вовчик, її хлопець, пообіцяв повезти її до Туреччини влітку. З динаміку дешевого китайського радіоприймача лунає Русское Радио ("на Рускому - пєсні хароші, я слова понімаю. І політікі дурацкої там нема.").

"Хорошо красавицам – они всем нравятся,
Им об этом и о том, не надо париться."

- Мальчики, вам скільки сахару?
- Так, шоб сладке було.

Попередні кілька днів у кіоску виторг був зовсім нікудишнім - студенти з Євромайдану роздавали гарячі напої та їжу безкоштовно. Коли Галя спускалась у "Трубу" (підземний перехід під Майданом Незалежності), побачила на Майдані тільки комунальників, які прибирали площу ("наконєц ті бєздєльнікі розійшлись по домам, работать треба, а не флагами махать").

Повз кіоск проходять люди і щось кричать на адресу беркутівців, але Галя крізь маленьке віконечко того не чує.

- Нам ще сухарики нові привезли. Зі вкусом ікри, дуже вкусні, сама пробувала.
- Не нада. Ми тут не надовго.

Беркутівці забирають чотири пластянки розчинної кави та йдуть углиб переходу.

До віконця підходить чоловік років 30, на вигляд - заможний, охайний.

- Обслужила клиентов? Иди на Окружную, там такие, как ты, больше зарабатывают!
- З самого утра, а вже пяний! Понапиваюцця і пристають. Хоть бери і пиши на стіклі, шо у мене парєнь є.

На слова Галі відповідає лише Русское Радио:
"Хорошо красавицам – они всем нравятся,
Только нам с тобой о том, не надо париться."

(Ситуація реальна. Діалог вигаданий. Але можливий.)

4

11 грудня 2013. 20:37. Підземний перехід біля станції метро Академмістечко. (новина про спробу розгону євромайдану)

На виході з переходу 12-річний хлопчик грає на трубі. У нього біля ніг - кейс від труби, у якому серед кількох паперових купюр та дріб'язку лежить молочна шоколадка з цільними лісовими горіхами ("Дядя спочатку пройшов мимо, а через пару хвилин вернувся з шоколадкою. Послухав трохи, поклав шоколадку і пішов."). На ручці кейса - потріпана жовто-блакитна стрічечка.

У напрямку до хлопця йде чоловік у міліцейській формі. Хлопчик помічає міліціонера, кладе трубу до кейса і швидким кроком йде геть.

20:48. Маршрутне таксі №301. Зупинка "ЕлектронМаш". До салону заходить дівчина років 25, в руках тримає пакет із супермаркету. Останнє вільне сидяче місце - біля міліціонера. Дівчина не сідає.

- Дєвушка, прісаживайтесь!
- Присядешь ты, когда с тебя погоны снимут.

22:01 Боярка (30 км від Києва)

За столом на кухні сидить міліціонер та його мама. На екрані телевізора - випуск новин 5-го каналу.

- Надо било разгонять, а нє толкацца там с німі! А то шо ж еті майдановци, шумят, людям спать нє дают! - Реагує мама на новинний сюжет. - Юрачка, а шо ж ти нє єшь? Случілось шось на роботє?

Міліціонер, схиливши голову над тарілкою, ложкою розколупує картоплину в супі. З голови йому не йде той хлопчик у переході. Міліціонер щойно зрозумів, що хлопчик тікав від нього.

22:01 житловий масив Новобіличі (околиця Києва)

Хлопчик відкриває двері, зустрічає маму, яка тільки-но повернулась з роботи. Забирає у неї важкий пакет, несе на кухню до холодильника.

- Ма, ти їсти будеш? - Кричить з кухні.
- Я на роботі поїла, став чай! - Чутно з коридору.

На кухні маму чекає хлопчик, ховаючи щось за спиною. В очах у нього — грайливий вогник.
- Що там у тебе, Юрцю?
Хлопчик дістає з-за спини молочну шоколадку з цільними лісовими горіхами і простягає мамі. Розчулена мама обіймає сина.

А телевізора на кухні у них немає.

(Ситуація та діалоги частково вигадані. Але можливі.)

5

9 вересня 2013. (Катерина Абдулліна і "бидлячі школи")

Десятикласник Діма поспішає до школи. На ходу розмовляє по телефону.

- Добре, ма. Та заберу. Давай, бо запізнююсь вже!

У школі в коридорі Діму зустрічає однокласник:

- У нас новєнькій, ти в курсє?

Велика перерва. В черзі у їдальні Діма намагається роззнайомитись з "новеньким".

- Сиш, а ти шо, с Карпат какіхто?

- Та ні, я з Києва. - Спокійно відповідає "новенький".

- А шо ж ти на украінскам базаріш?

- Ну бо я українець.

- Ха! Ну так а ми тогда хто? - Діма здивовано показує на однокласників.

- Звідки ж мені знати, хто ви такі?

(Діалог реальний. Ситуація вигадана. Але можлива.)

×