Гусенятко

Ненавиджу такі історії. Та й не історія це. Просто картинка на півсекунди. Не розумію, чому цей символізм лізе мені постійно в очі? Могло ж трапитися щось інше. Трапитись і стертися з пам'яті, як непотрібний файл із мільярда непотрібних файлів. Але якщо вже сталося, якось треба з цим далі жити.

Ми поверталися з другом-тезкою зі Львова його швидкою машиною. Десь під Бродами, на в'їзді в населений пункт він збавив швидкість до дозволених кілометрів. Перед нами проїхала якась "беха" з російськими номерами. Я ще сказав тоді: "Дивись, росіяни на Львівщині. І не бояться".

За кілька секунд я побачу цю картину, і Андрій скаже: "Чого ти хвилюєшся? Це ж не ми". Але я ще нічого не бачу. Траса робить поворот ліворуч, і ми проїжджаємо за кілька сантиметрів від того, що ніколи не зітреться з пам'яті.

Сіра гуска з виводком гусенят переходила дорогу. Вони майже перейшли. Майже встигли. Мама-гуска махає крильми, підганяючи малюків. Вони всі перейшли. Майже. Крім одного. Жовте гусенятко потрапило під праве колесо російського "беемве". Одна його половина зрівнена з асфальтом, а друга рухається. Гусеняткові здається, що воно далі рухається. Гусенятко далі собі йде за мамою. Йому так здається.

Гуска не обертається. Вона робила це вже сотні разів, і щоразу їй вдавалося. Вона не бачить того, що видно мені. Вона заганяє дітей під відбійник за білою смугою. Їй вдалося. Їй завжди вдавалося. Вона так думає. Але я знаю, що це не так. Одному не вдалося. Я бачив, мамо. Бачив, як щойно зрівняли з землею твою дитину. Ти ще цього не знаєш. Мамо, ти й не довідаєшся про це ніколи, бо ти дурна гуска. Так у нас кажуть: дурна гуска. Ти навіть не можеш поміркувати і, скрушно ­зітхнувши, сказати: "Одним більше, одним менше". Бо ти не вмієш думати. В тебе щойно вбили твоє дитя, а ти навіть про це не довідаєшся. Вперше? А чи востаннє?

Ми проїжджаємо, ми встигли. Життя триває.

×