Бандера і дороги

Днями одна російськомовна ділова щоденка делікатно поглузувала з депутатів Луцької міськради. Волиняни, бачите, переадресували на розробку проекта пам'ятника Степану Бандері частину коштів, передбачених на ремонт доріг.

Така іронія вписується у стереотипи сучасного українського обивателя. Поганим тоном у наші дні вважаються витрати на паради до Дня незалежності, заснування меморіалів Голодомору, докопування до історичної правди, відкриття пам'ятників чи меморіальних таблиць незаслужено забутим подіям або невшанованим діячам.

Етичним стандартом стала пріоритетність матеріальних цінностей: ремонту доріг і каналізації, вартості ковбаси та електроенергії.

Пригадується мені, як на одному з "круглих столів" усередині 1990-х тоді іще нардепка Олександра Кужель підписала всім галичанам безапеляційний вирок: "Мы тут пашем, а они там церкви строят". В емоційному пориві ці слова пролунали як звинувачення в довершеному й безвідповідальному марнотратстві. Постсовкове матеріалістичне світосприйняття тріумфувало.

Матеріальні блага – речі життєво необхідні для кожного з нас, сумніву немає. Але чи винен Степан Бандера у наших поганих дорогах? А може, зовсім навпаки: все дорого і неякісно, бо в мізках відсутні орієнтири національної ідентичності. Ми – такий собі величезний народище, який розложився десь між там і тут.

Бути в станi iдейної невагомостi – прояв нашої "ніякості". Хитрувати у режимі "і нашим, і вашим" – це не від кмітливості, а через фатальну ідейну безликість.

Доки правилом поганого тону вважатиметься матеріалізація історичної пам'яті, допоки потреби холодильника повністю витіснятимуть потребу в ідентичності, доти людська маса не стане однорідною спільнотою у кордонах держави.

Без такої форми самоорганізації чи самоусвідомлення, яка передбачає самоповагу, нічого чекати кращих доріг.

Чолов'яга без ідейної прописки не здатен до відповідальності, бо все навколо - не його. У нього відсутнє поняття "наше". Такий не відчуває себе ланкою між минулим і майбутнім. Він може жити лише в системі примусу чи повинності, але не саморегуляції.

Якісні зміни непомітно прийдуть у наше життя з самоповагою, яку можна виховати через усвідомлену ідентичність. Поважний чоловік по ямах їздити не стане. І кидати сміття просто вулиці не буде. Тож пам'ятник нашому благополуччю не завада, а його передумова.

×