пятница, 19 сентября 2014 13:00
Антон Санченко
Антон Санченко
Антон Санченко

Горизонти планування

Моя мати працювала в Держплані УРСР. Про нього в мене залишилися тільки гарні спогади, бо на новорічну ялинку дітям там до подарунків підкладали фломастери – найновітніший на той час винахід ворожих буржуїнів у галузі канцелярського причандалля. Ні в кого з класу таких ще не було. Радянські фломастери були шестигранні, усі чорні, схожі на малюнок двієчника, якому завдали скопіювати Ван Ґоґа, а вийшов, як завжди, Петров-­Водкін. І з'явилися вони лише в наступній п'ятирічці, бо Держ­план їх уже не міг запланувати на поточну.

Пізніше, вже зі спогадів провідних радянських економістів, довідався: жоден п'ятирічний план в Радянському Союзі не було виконано. Тому й фінал був логічний. Держплан СРСР забув запланувати бубликів – і вмер. З того часу я з недовірою ставлюся до будь-яких планів. Особливо, коли їх одразу декілька, і вони суперечать один одному. Чийсь православний генштаб запланував знищити твою країну, а твоя багатоконфесійна країна планує жити.

І як тут планувати мирне життя, загортання у фольгу шоколадок, складання танкерів на стапелі, закупи кенійської кави, продажі вареників і борщів в офіси, друк непідцензурних книжок, прокат кінофільмів з українським дубляжем, набивання футболок із патріотичними гаслами, фарбування мостів, навчання неузгодженої з Москвою історії в школі, проведення традиційних осінніх фестивалів поезії і джазу та видання глянсових щотижневиків? Навіть без війни. Просто ось впала гривня до чи не 15 за долар – і всі глянсові журнали дешевше закрити років на три й не мучити редакцію. Самі збитки. І це стосується геть усіх бізнесів, бо всі планували хоча б по 12.

А в нас таки війна, а не прості фінансові спекуляції, як за Ющенка. І війна надовго. Хлопцям уже шукають тепле обмундирування. Всі евфемізми на зразок "АТО" й "ополченців" закінчилися тоді, коли кордон перетнули перші чотири російські танки. І те, що всі українські політики й журналісти ще кілька місяців чіплялися за цивільні слова, лише показує, які ми були до неї неготові, навіть ментально. Не кажучи вже про матеріальне – однострої, берці, біоніки, тепловізори. Єдине, що втішає: за планами православного генштабу, війна вже повинна була б закінчитися. Так само блискавично й переможно, як кримська кампанія. Але щось пішло не за планом. У принципі, нічого дивного, бо його розробляли ті самі ­кадри, що колись планували виробництво фломастерів. Забули запланувати любов українців до своєї країни. А вона таки, як виявилося, є. Справжня. Добровольці й волонтери – справжні герої і рятівники України. Запланувати це було неможливо.

Хлопці, які потрапляють у Київ із фронту, шоковані тим, що тут танцюють сальсу в парку Шевченка. Україна неначе розділилася на тих, хто втягнутий у воєнні дії та їх забезпечення, і тих, хто не помічає війни. Але це удаваний поділ. І його кордони пролягають не там, де здається моралістам. Я точно знаю, що мій друг-журналіст, який учора фестивалив у "Купідоні", збирає гроші й опікується формою і бронею для прикордонників. А ось ця поетка, яку лають у Facebook за те, що така гарна й феєрична на читаннях у Львові, а в нас – війна, відпрацювала місяць сестричкою у військовому госпіталі. А інша на поетичних вечорах у Києві кілька місяців щотижня збирає гроші на медикаменти.

Бо звідки ж візьмуться народні гривні для волонтерів? А без планів заробляти неможливо. Вже майже рік я заробляю колонками й кожного разу чекаю, що вони будуть виглядати ідіотично і гонорару не заплатять. Бо здавати їх треба за тиждень, а не знаєш, що буде завтра. Але з подивом усвідомлюю, що також пишу передмови до книжок, запланованих до друку на перший квартал 2016 року. І гроші мені вже заплатили. Оптимізм видавця здається гіпертрофованим, але інакше видавництва не працюють. Не сци, прорвемося – листуванням натякає видавець. А що книжки потрібні навіть під час війни, вже була нагода пересвідчитися. Принаймні нашим бійцям. Це в "ДНР" досі не пограбували тільки книжкові магазини.

І розумієш, що предки так жили тисячі літ. Ми просто розсобачилися за 70 років миру, що здавався вічним. Знову Дикий степ від самої Монголії та набіги кочівників щоліта, і скидаємося на броніки для князя Ігоря, копаємо рови й насипаємо вали довкола міст усім поспільством, і плачуть на заборолах Ярославни. Але це не привід нічого на наступну п'ятирічку не планувати. В крайньому випадку, Бог іще раз із нас посміється. Але йому не вперше, гуморний дядько

Сейчас вы читаете новость «Горизонти планування». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода