Ексклюзиви
Пʼятниця, 19 вересня 2014 13:00

Горизонти планування

Моя мати працювала в Держплані УРСР. Про нього в мене залишилися тільки гарні спогади, бо на новорічну ялинку дітям там до подарунків підкладали фломастери – найновітніший на той час винахід ворожих буржуїнів у галузі канцелярського причандалля. Ні в кого з класу таких ще не було. Радянські фломастери були шестигранні, усі чорні, схожі на малюнок двієчника, якому завдали скопіювати Ван Ґоґа, а вийшов, як завжди, Петров-­Водкін. І з'явилися вони лише в наступній п'ятирічці, бо Держ­план їх уже не міг запланувати на поточну.

Пізніше, вже зі спогадів провідних радянських економістів, довідався: жоден п'ятирічний план в Радянському Союзі не було виконано. Тому й фінал був логічний. Держплан СРСР забув запланувати бубликів – і вмер. З того часу я з недовірою ставлюся до будь-яких планів. Особливо, коли їх одразу декілька, і вони суперечать один одному. Чийсь православний генштаб запланував знищити твою країну, а твоя багатоконфесійна країна планує жити.

І як тут планувати мирне життя, загортання у фольгу шоколадок, складання танкерів на стапелі, закупи кенійської кави, продажі вареників і борщів в офіси, друк непідцензурних книжок, прокат кінофільмів з українським дубляжем, набивання футболок із патріотичними гаслами, фарбування мостів, навчання неузгодженої з Москвою історії в школі, проведення традиційних осінніх фестивалів поезії і джазу та видання глянсових щотижневиків? Навіть без війни. Просто ось впала гривня до чи не 15 за долар – і всі глянсові журнали дешевше закрити років на три й не мучити редакцію. Самі збитки. І це стосується геть усіх бізнесів, бо всі планували хоча б по 12.

А в нас таки війна, а не прості фінансові спекуляції, як за Ющенка. І війна надовго. Хлопцям уже шукають тепле обмундирування. Всі евфемізми на зразок "АТО" й "ополченців" закінчилися тоді, коли кордон перетнули перші чотири російські танки. І те, що всі українські політики й журналісти ще кілька місяців чіплялися за цивільні слова, лише показує, які ми були до неї неготові, навіть ментально. Не кажучи вже про матеріальне – однострої, берці, біоніки, тепловізори. Єдине, що втішає: за планами православного генштабу, війна вже повинна була б закінчитися. Так само блискавично й переможно, як кримська кампанія. Але щось пішло не за планом. У принципі, нічого дивного, бо його розробляли ті самі ­кадри, що колись планували виробництво фломастерів. Забули запланувати любов українців до своєї країни. А вона таки, як виявилося, є. Справжня. Добровольці й волонтери – справжні герої і рятівники України. Запланувати це було неможливо.

Хлопці, які потрапляють у Київ із фронту, шоковані тим, що тут танцюють сальсу в парку Шевченка. Україна неначе розділилася на тих, хто втягнутий у воєнні дії та їх забезпечення, і тих, хто не помічає війни. Але це удаваний поділ. І його кордони пролягають не там, де здається моралістам. Я точно знаю, що мій друг-журналіст, який учора фестивалив у "Купідоні", збирає гроші й опікується формою і бронею для прикордонників. А ось ця поетка, яку лають у Facebook за те, що така гарна й феєрична на читаннях у Львові, а в нас – війна, відпрацювала місяць сестричкою у військовому госпіталі. А інша на поетичних вечорах у Києві кілька місяців щотижня збирає гроші на медикаменти.

Бо звідки ж візьмуться народні гривні для волонтерів? А без планів заробляти неможливо. Вже майже рік я заробляю колонками й кожного разу чекаю, що вони будуть виглядати ідіотично і гонорару не заплатять. Бо здавати їх треба за тиждень, а не знаєш, що буде завтра. Але з подивом усвідомлюю, що також пишу передмови до книжок, запланованих до друку на перший квартал 2016 року. І гроші мені вже заплатили. Оптимізм видавця здається гіпертрофованим, але інакше видавництва не працюють. Не сци, прорвемося – листуванням натякає видавець. А що книжки потрібні навіть під час війни, вже була нагода пересвідчитися. Принаймні нашим бійцям. Це в "ДНР" досі не пограбували тільки книжкові магазини.

І розумієш, що предки так жили тисячі літ. Ми просто розсобачилися за 70 років миру, що здавався вічним. Знову Дикий степ від самої Монголії та набіги кочівників щоліта, і скидаємося на броніки для князя Ігоря, копаємо рови й насипаємо вали довкола міст усім поспільством, і плачуть на заборолах Ярославни. Але це не привід нічого на наступну п'ятирічку не планувати. В крайньому випадку, Бог іще раз із нас посміється. Але йому не вперше, гуморний дядько

Зараз ви читаєте новину «Горизонти планування». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода