Взірець для України: Узбекистан відмовився приймати московського попа Кирила
Уже неодноразово багатьох українців шокує все те, що собі дозволяє в суверенній незалежній державі настоятель російської церкви. Тим часом нинішні "батьки-правителі", замість того, щоб поставити його на місце, навипередки лижуть попові руки. Вчімося в узбеків...
Сьогодні на московському сайті інформаційного агентства REGNUM з'явилася стаття, озаглавлена "Узбекистан срывает визит "политически близорукого и самонадеянного" Патриарха Кирилла". Подаю її повністю:
"Запланированный на 2-3 ноября этого года визит в Ташкент Патриарха Московского и всея Руси Кирилла по случаю празднования 140-летия основания Ташкентской и Среднеазиатской епархии, не состоится, сообщает узбекский сайт UzMetronom со ссылкой надежные источники.
По мнению издания, главной причиной неготовности южной республики принять предстоятеля, хоть и не озвученной местным МИДом, стало то, что "Кирилл даже не удосужился поставить Узбекистан в известность о намерениях преобразовать епархию в митрополичий округ". Кроме того, продолжает издание, "Патриарх не согласовал с политическим руководством Узбекистана назначение Викентия митрополитом Ташкентским и Узбекистанским взамен получившего новое место службы митрополита Ташкентского и Среднеазиатского Владимира".
"Понятно, что государство отделено от церкви и формально церковь не обязана координировать свои действия, включая кадровые перестановки, с представителями светской власти. Однако элементарная логика подсказывает, что в данном случае Кирилл, ранее курировавший внешние сношения Русской православной церкви, просто пренебрег обычным в подобных случаях этикетом и дипломатической вежливостью. Более того, своими действиями он автоматически осложнил пребывание в Ташкенте митрополита Викентия, на данный момент безуспешно пытающегося придать юридический статус новому церковно-административному формированию, созданному на базе Ташкентской и Среднеазиатской епархии", - считает главный редактор узбекского издания Сергей Ежков.
По его словам, таким образом, сложилась достаточно непонятная ситуация. "Де-факто округ есть, де-юре в Узбекистане по-прежнему существует епархия. Причем, не только в Узбекистане. Насколько известно нашему изданию, временный президент Киргизии Роза Отунбаева также воздержалась от ходатайства перед законодателями о юридическом закреплении в республике новой православной церковно-административной единицы, делегировав инициативу принятия решения по поводу ее регистрации следующему президенту страны. Вряд ли Патриарх Московский и всея Руси Кирилл предполагал, что его политическая близорукость и сановная самонадеянность могут в лучшем случае смазать торжества по случаю 140-летия присутствия в Средней Азии русской православной церкви, намечаемые в Ташкенте, в худшем - вообще сделать их сугубо камерными. И это при том, что прежний митрополит Ташкентский и Среднеазиатский Владимир, пользуясь абсолютной и безоговорочной поддержкой президента Узбекистана Ислама Каримова, сделал все для того, чтобы паства епархии встретила этот юбилей с радостью и благодарностью", - заключает главный редактор узбекского издания UzMetronom, по данным ИА REGNUM, близкого к специальным службам Узбекистана".
***
Чи треба казати наскільки ця інформація важлива для України. Особливо після того, як з'явилося повідомлення про те, Митрополит Київський і всієї України (московський патріархат) Володимир (Сабодан) госпіталізований і перебуває у важкому стані.
Кажуть, що ця людина як могла протистоїть нахабству і зухвальству коремлівського служаки в рясі. Є навіть не позбавлені логіки версії того, що Кирило бажає себе самого "коронувати" на митрополичий пост у Києві.
Ось, до речі, що пише з цього приводу Дмитро Степовик, релігієзнавець, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України, професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені. Читайте:
"Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.
Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління..."
"...Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням, - пише далі професор Дмитро Степовик. - Дивно поводяться українські посадовці, які змушують керівників областей мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.
Повністю статтю Д. Степовика можна прочитати тут: (http://gazeta.ua/discuss/9/chomu-v-upc-rozcharuvalis-u-patriarhovi-kirilovi)
Думаю, що приклад узбеків гідний для наслідування. Це яскравий взірець того, як потрібно поводитись із тими, хто веде нахабно і з викликом у нашому домі...
