Правила для обраних? Скандал із закупівлями дронів

Все, як ми любимо: деякі вимоги виписали під конкретних виробників, деякі - настільки широко, щоб виробник точно нічого не зрозумів. Терміни подачі заявок - замість 6 днів скоротили до 4. Звісно, багато виробників дронів заявили про упередженість Агенції оборонних закупівель щодо окремих учасників торгів. А ви що подумали?

Український оборонний ринок за останні чотири роки пройшов шлях, на який у мирний час могли б знадобитися десятиліття. Сотні команд почали виробляти безпілотні системи, засоби радіоелектронної боротьби, наземні роботизовані комплекси, системи зв'язку та інші технологічні рішення.

Частина компаній, які у 2022 році складали перші вироби у невеликих майстернях, сьогодні здатна серійно виробляти тисячі одиниць техніки та конкурувати за великі державні контракти. Саме конкуренція стала одним із двигунів цього розвитку. Виробники змушені постійно реагувати на зміни поля бою, змінювати частоти, дальність, системи управління, камери, алгоритми та конструкцію своїх виробів. Те, що працювало пів року тому, сьогодні може потребувати серйозної модернізації, а технологія, яка зараз дає перевагу, через кілька місяців може стати звичайною вимогою війська.

Тому правила державних закупівель сьогодні мають значення далеко за межами відносин між державою та окремими постачальниками. Від цих правил залежить, хто інвестуватиме у виробництво, хто ризикуватиме власними коштами, хто розширюватиме інженерні команди та наскільки швидко нова технологія проходитиме шлях від випробувань до серійного застосування на фронті.

Саме в цьому контексті варто подивитися на дискусію, яка виникла навколо серпневої конкурентної закупівлі Агенції оборонних закупівель. Йдеться про ударні та розвідувально-ударні безпілотні авіаційні комплекси з модулем волоконно оптичної лінії зв'язку.

Згідно з інформаційною довідкою щодо цієї процедури, 20 серпня АОЗ запросила виробників подати комерційні пропозиції щодо 52 лотів, а кінцевим строком подання було визначено 26 серпня. Необхідність самої закупівлі навряд чи потребує додаткового пояснення. Оптоволоконні безпілотники стали важливою частиною сучасного поля бою, а забезпечення ними Сил оборони безпосередньо впливає на бойові можливості українських підрозділів.

Чим швидше держава здатна забезпечувати військових актуальними системами, тим краще для фронту. Однак саме тут виникає питання, яке значно ширше за конкретні 52 лоти. Якщо держава переходить до масштабних конкурентних закупівель за тактико технічними характеристиками, важливо розуміти, наскільки створена система забезпечує реальну конкуренцію між виробниками та однакові правила доступу до державного замовлення.

Закупівлі за ТТХ: плюси, мінуси та підводні камені

Сам принцип закупівель за тактикотехнічними характеристиками виглядає правильним. Держава повинна купувати не назву конкретного виробу та не бренд конкретного виробника, а необхідну військову спроможність. Якщо встановленим характеристикам відповідають десять українських систем, усі десять виробників повинні мати можливість конкурувати за державне замовлення ціною, якістю, виробничою спроможністю та строками постачання.

Саме така модель створює правильну мотивацію для ринку. Виробнику стає вигідно вкладати гроші у технології та масштабування виробництва, оскільки кращий продукт отримує шанс конкурувати за контракт. Держава водночас отримує більший вибір, меншу залежність від окремих постачальників та можливість використовувати конкуренцію для отримання кращої ціни. Тому дискусія навколо нинішньої закупівлі не повинна перетворюватися на дискусію проти закупівель за ТТХ. Навпаки, йдеться про те, як зробити цей механізм максимально ефективним та зрозумілим для ринку. І саме тут виникає перша група питань щодо серпневої процедури.

Багато експертів і військових звертають увагу, що частина важливих параметрів, серед яких максимальна та робоча висота польоту, крейсерська швидкість та злітна маса, взагалі не визначена. Водночас інші показники чомусь сформульовані значно детальніше.

Але чи це раціонально? Адже саме військові мають абсолютно обґрунтовану потребу у конкретній дальності, певному типі камери, визначеному навантаженні або будь якому іншому параметрі. Власне, сенс закупівель за ТТХ і полягає у тому, щоб військова потреба визначала характеристики майбутнього замовлення. Проте для нормальної роботи ринку важливо розуміти логіку формування таких вимог та те, наскільки широке коло серійних українських виробів здатне їм відповідати.

Тут можливий дуже простий критерій оцінки. Для кожного класу закупівлі можна визначити кількість верифікованих виробників, продукція яких відповідає заявленим характеристикам. Якщо таких виробників багато, це буде найкращим підтвердженням реальної конкуренції. Якщо їх лише декілька, конкуренція все одно може залишатися достатньою.

Якщо певній сукупності параметрів відповідає лише один виріб, тоді виникає потреба пояснити, чому саме такі характеристики є необхідними для виконання бойового завдання. Це важлива межа для всієї дискусії, яка триває в публічному дискурсі останні дні. Водночас особливості процедури створюють питання, на які ринок має право отримати аргументовані відповіді. Саме такий підхід дозволяє не перетворювати професійну дискусію на обмін звинуваченнями.

Швидкість повинна працювати для всіх

Друга група питань стосується строків проведення процедури. Зараз виробники мають чотири робочі дні для підготовки пропозицій та підтвердних документів. Багато хто з виробників вважає такий строк недостатнім для повноцінної підготовки всіх потенційних учасників. Однак тут важливо не переносити стандарти мирних державних закупівель на сучасну технологічну війну.

Україна не може дозволити собі процедури, які тривають місяцями, коли йдеться про технології, що змінюються протягом кількох тижнів. Безпілотник, який відповідає потребам фронту сьогодні, через кілька місяців може потребувати іншої системи зв'язку, камери, частотного діапазону або принципово іншого технічного рішення. Тому швидкість закупівель має стати перевагою, а не проблемою. Проблема може виникнути тоді, коли швидкість створює різні фактичні можливості для учасників. Формально однаковий строк ще не означає однакові стартові умови, якщо потенційні постачальники отримують інформацію різними каналами або в різний момент.

Саме тому питання строків варто розглядати разом зі способом комунікації з ринком. Щоб все не перетворилось на видимість конкуренції, коли документація надсилалася електронною поштою визначеному колу підприємств, а процедура не проходила через звичний електронний механізм із публічним оголошенням. Такі історії створюють цілком нормальне питання щодо принципу формування переліку запрошених компаній.

Якщо запрошення одночасно отримають всі верифіковані виробники, продукція яких потенційно могла відповідати встановленим характеристикам, це одна ситуація. Якщо запрошення отримає лише частина потенційних учасників, тоді важливо розуміти критерії такого відбору. Відповідь на це питання могла б зняти значну частину нинішньої дискусії.

Прозорість не повинна блокувати ринок

У розмовах про оборонні закупівлі існує небезпечна спокуса протиставити швидкість та прозорість. Насправді для сучасної війни таке протиставлення вже втратило сенс, оскільки Україні одночасно потрібні швидкі рішення та конкурентний технологічний ринок. Ігор Федірко неодноразово просував саме таку логіку у контексті цифровізації оборонних закупівель. Ідея полягає у скороченні шляху між потребою військового підрозділу та виробником, усуненні зайвих рівнів погодження та одночасному створенні прозорого середовища, у якому виробники можуть пропонувати свої рішення.

Саме така логіка лежить в основі розвитку DOT Chain Defence. Цей принцип варто застосовувати значно ширше. Прозорість не повинна означати місяці бюрократичних процедур, нескінченні погодження та ситуацію, коли необхідна фронту технологія потрапляє до військових уже після того, як противник знайшов проти неї ефективну протидію. Однак швидкість також не повинна означати відмову від зрозумілих правил.

Сучасні цифрові системи потрібні саме для того, щоб поєднати ці речі. Вони повинні скорочувати процедуру, залишаючи однаковий доступ до інформації, зрозумілі критерії участі, фіксацію рішень та можливість пояснити логіку визначення переможця. Іншими словами, Україні потрібна не максимальна кількість процедур. Україні потрібна максимальна передбачуваність правил при мінімально необхідній бюрократії. Саме тому дискусія щодо серпневої закупівлі може бути корисною для всієї системи, якщо вона завершиться не взаємними звинуваченнями, а вдосконаленням механізмів роботи з ринком. Зокрема, критерії відбору повинні бути зрозумілими та прозорими.

І цей аспект заслуговує окремої уваги. Експерти зазначають відсутність визначених кваліфікаційних критеріїв та одночасно звертають увагу на вимогу надати лист у довільній формі щодо можливостей підприємства проводити випробування. За їхньою оцінкою, об'єктивні критерії оцінки такого документа визначені недостатньо чітко. Це може здаватися технічною деталлю, однак саме з таких деталей складається довіра до конкурентної процедури. Чим точніше учасник розуміє критерії, за якими його пропозиція буде оцінюватися, тим менше простору залишається для різного трактування однакових документів. Це захищає не лише виробника, а й самого державного замовника, оскільки дозволяє пояснити кожне рішення через заздалегідь визначені вимоги.

Особливо важливо це для оборонного ринку, де значна частина інформації об'єктивно не може бути публічною. Вимоги безпеки можуть обмежувати обсяг відкритих даних, але вони не повинні робити незрозумілими правила для тих компаній, які допущені до процедури. Саме тут прозорість потрібно правильно розуміти. Вона не означає публікацію всіх характеристик озброєння у відкритому доступі. Вона означає зрозумілі та однакові правила для всіх учасників, які мають право працювати з відповідною інформацією.

Оборонний виробник не може існувати від одного випадкового замовлення до іншого. Йому потрібно закуповувати комплектуючі, утримувати інженерів, орендувати виробничі площі, проводити випробування, створювати запаси критичних компонентів та інвестувати у наступні покоління власних виробів.

Для цього компанії потрібне хоча б базове розуміння того, за якими правилами держава формує попит. Чим передбачуваніша система, тим більше виробник готовий інвестувати у масштабування. Чим зрозуміліші критерії майбутніх закупівель, тим більше ресурсів компанія спрямовує на розвиток продукту та виробництва. Чим ширша конкуренція, тим сильніший тиск на ціну та технологічну якість.

І навпаки, непередбачуваність поступово змінює поведінку ринку. Виробники починають обережніше ставитися до великих інвестицій, довше ухвалюють рішення щодо масштабування та закладають додаткові ризики у власну економіку. Для держави це означає дорожчу продукцію та повільніше зростання виробничих потужностей. Саме тому прозорі правила закупівель є не тільки питанням доброчесності. Вони є інструментом промислової політики.

Ситуація навколо серпневої закупівлі ставить перед суспільством багато питань. Наявна інформація поки не дозволяє стверджувати про неправомірні домовленості чи дії замовника з метою свідомого надання переваг тій чи іншій компанії. Однак відсутність підстав для таких звинувачень не означає відсутності питань.

Навпаки, саме спокійна відповідь на них могла б продемонструвати, що конкурентний механізм справді працює. Ринку важливо розуміти методологію формування характеристик для 52 лотів та кількість виробників, продукція яких потенційно відповідає кожному класу вимог. Не менш важливо знати кількість компаній, які отримали запрошення до участі, та принцип формування цього переліку.

Окремого пояснення потребують короткий строк підготовки пропозицій, критерії оцінки можливостей проведення випробувань та загальний механізм визначення найкращої пропозиції. Жодне з цих питань саме по собі не є звинуваченням. Це нормальні питання до великої конкурентної закупівлі на ринку, який уже став стратегічно важливим для обороноздатності України. Якщо відповіді покажуть, що широке коло виробників мало однаковий доступ до процедури та реальну можливість конкурувати, це стане найкращою відповіддю на сьогоднішні сумніви. Якщо відповіді покажуть слабкі місця механізму, їх можна виправити до того, як подібна практика стане системною.

Українська оборонна промисловість сьогодні будується не тільки заводами, інженерами, технологіями та державними мільярдами. Вона будується також довірою до правил, за якими ці мільярди перетворюються на контракти та зрештою на спроможності українського війська. Якщо виробник розуміє правила, він може планувати інвестиції. Якщо правила однакові для всіх, виникає справжня конкуренція. Якщо конкуренція працює, держава отримує кращу ціну, більший вибір та швидший технологічний розвиток.

Саме тому історія навколо 52 серпневих лотів значно більша за одну закупівлю оптоволоконних безпілотників. Вона стосується моделі оборонного ринку, яку Україна будує на наступні роки. Нам не потрібна бюрократична прозорість, яка місяцями тримає необхідну фронту технологію між кабінетами. Нам також не потрібна швидкість, за якої учасники перестають розуміти принципи конкуренції.

Нам потрібна система, у якій військовий максимально швидко отримує необхідну технологію, виробник має зрозумілі правила доступу до державного замовлення, а держава може обґрунтувати власні рішення без розкриття інформації, небезпечної для оборони країни. Саме така система створює сильний оборонний ринок. І саме тому прозорість не повинна блокувати швидкість, а швидкість не повинна обмежувати справжню конкуренцію.

Gazeta.ua