Російського нациста засудили в Гельсінкі. Що не так?

Стільки часу чекати на вирок суду - а на виході отримати... Російський воєнний злочинець, неонацист Петровський, колишній командир бойовиків, який убивав і калічив українських військових, отримав ганебно маленький термін покарання. Як відреагує Україна?

Дванадцять з половиною років за двадцять двох убитих - так апеляційний суд Гельсінкі оцінив дії росіянина Яна Петровського, він же Воїслав Торден. Суд скасував довічне ув'язнення, призначивши йому саме такий строк. Із чотирьох епізодів вироку окружного суду лишилось три.

Суд визнав доведеним, що Петровський був заступником командира неонацистської ДШРГ "Русич", брав участь у засідці на Луганщині п'ятого вересня 2014 року, під час якої нападники незаконно використали український прапор, і особисто відкрив вогонь із ручного кулемета. Загинули двадцять два наші військові, ще четверо дістали поранення. Доведеними визнали також принизливе фото з тілом загиблого та публічну заяву про те, що "Русич" не братиме полонених.

Водночас апеляція не побачила достатніх доказів того, що Петровський стріляв у поранених або відповідав за це як командир. А вирізаний на щоці нашого бійця символ "Русича" суд узагалі не кваліфікував як воєнний злочин, пославшись на "поверхневий характер поранення".

Ось тут суд помилився саме в праві. Міжнародне гуманітарне право не вимірює наругу над гідністю глибиною порізу. Стаття 13 Третьої Женевської конвенції забороняє приниження полонених, стаття 75 Першого додаткового протоколу відносить наругу над гідністю до безумовних заборон, стаття 8 Римського статуту робить із неї окремий склад незалежно від тяжкості ушкоджень, а трибунал щодо колишньої Югославії у справах Алексовського та Кунараца визнав, що страждання не мусять бути тривалими.

Різьблення символіки підрозділу на обличчі беззахисної людини є актом таврування, а не медичним епізодом. Так само суперечливо виглядає відмова у командній відповідальності. Публічна заява командира про те, що полонених не буде, є оприлюдненням політики підрозділу, а статті 86 і 87 Першого додаткового протоколу побудовані саме на відповідальності за те, чому командир цьому не запобіг.

Дванадцять з половиною років за напад, у якому загинули двадцять дві людини, дають приблизно сім місяців ув'язнення за кожне забране життя. З урахуванням умовно-дострокового звільнення та часу під вартою з липня 2023 року, він має шанс вийти на свободу ще до кінця цього десятиліття.

Попри все це рішення не є поразкою. Генеральний прокурор Руслан Кравченко слушно наголосив, що для воєнних злочинців "не має бути безпечних кордонів і безпечних юрисдикцій". Уперше суд іншої держави встановив вину російського бойовика за найтяжчі злочини на нашій території, і зробив це на переданих Україною матеріалах.

Прокуратура Фінляндії вивчає рішення, тож касація у Верховному суді залишається можливою. Україні варто публічно підтримати її власною правовою аргументацією щодо наруги над гідністю полонених. Реакція Офісу генерального прокурора вже є, а позиції МЗС я поки що не бачив, хоча мовчання в такий день читається як згода з арифметикою, за якою двадцять два життя важать дванадцять з половиною років.

Оригінал