Дрони - в армію, мільярди - в кишеню. Кому вигідно?

Михайло Федоров і його команда. Багато експертів стверджують, що "його пішли" через антикорупційну роботу в Міноборони. Але якщо подивитися фактам в обличчя, то що було насправді, перешкоджання мільярдним розкраданням на закупівлі озброєнь - чи намагання перерозподілити корупційні фінансові потоки?

Мільярди гривень, іноземні посередники та націнки до 170%: як працювала схема закупівлі комплектуючих для українських дронів (у продовження того, про що писав учора).

Аналіз митних декларацій компаній, пов'язаних із Павлом Єлізаровим, який подав у відставку після звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони, показує: протягом 2025-2026 років підприємства, які пов'язують із ним, імпортували в Україну комплектувальних для дронів на 5,9 млрд грн.

Сам по собі обсяг імпорту не викликає сумнівів. Питання виникають щодо того, яким шляхом ці товари потрапляли в країну, та чому їхня вартість після проходження через іноземних посередників суттєво зростала.

Близько 60% усіх поставок проходили через американську KASER TRADE LLC, яка фактично працювала виключно з підприємствами Єлізарова. Ще сотні мільйонів гривень пройшли через VECTOR PRO US LLC, ліквідовану невдовзі після завершення постачань, а також через болгарську TECHPRIME GLOBAL LTD, зареєстровану лише за кілька місяців до початку співпраці з Україною. Її власницею значиться Тетяна Кармазіна, яка раніше працювала у структурах, пов'язаних із Єлізаровим.

Більшість деталей вироблялася в Китаї, але перед ввезенням в Україну проходила через низку іноземних компаній, після чого їхній цінник стрімко зростав. Наприклад, одноплатні комп'ютери Raspberry Pi 5 (8 GB RAM) імпортували по 223 долари за одиницю при орієнтовній ринковій вартості 80-95 доларів, що на 135-179% дорожче. GNSS-модулі u-blox закуповували по 170 доларів замість орієнтовних 105 доларів - приблизно на 31-62% дорожче.

Аналогічна ситуація простежується й щодо інших деталей: акумулятори імпортували приблизно на 54-118% дорожче, двигуни - на 52-111%, камери - орієнтовно на 67%, пропелери - на 59%, а карти пам'яті - майже на 50% дорожче за їхню ринкову чи оптову вартість.

Сам факт використання іноземних посередників ще не свідчить про порушення. Для товарів подвійного призначення це може бути цілком законною та обґрунтованою практикою. Втім, коли через такі структури проходять мільярди гривень, а ціна продукції після цього зростає на десятки, а подекуди й на сотні відсотків, виникає низка запитань:

Хто контролював ці компанії? Чому українські підприємства закуповували детальну продукцію саме через них? Чим обґрунтовувалися такі націнки? І найголовніше - у чиїх кишенях осідала різниця між орієнтовною вартістю товару та ціною його ввезення в Україну?

Очевидно, що значна частина коштів, виділених міністром Федоровим своєму другу Павлу Єлізарову на критично важливі для оборони компоненти, могла залишатися за кордоном у мережі компаній-прокладок. За попередньою оцінкою, лише різниця між орієнтовною вартістю товарів та ціною їхнього імпорту могла сформувати маржу в розмірі від 1,5 до 2,4 млрд гривень, яка залишилася на закордонних рахунках.

Оригінал