Чіткі терміни служби - досвіди Другої світової

Одна з найбільш несправедливих речей у сучасній армії - відсутність демобілізації. Війна триває вже скоро 14 років (страшно уявити), але держава досі не спромоглася визначитися, за якими критеріями відпускати солдатів, які роками кладуть здоров'я і життя за Україну. Може, досвід США чимось допоможе?

Рубрика "до уваги міністра оборони", про омріяні справедливі терміни служби.

Я раніше вже оголошував ідею так званої черги на вихід з армії. Утім, це не така вже і оригінальна думка, були прецеденти в армії США під час Другої світової повномасштабки. Ідеться про систему, яку офіційно назвали "показник скоригованої вислуги" (Adjusted Service Rating Score), а між собою солдати звали просто системою балів.

Сам задум оголосили ще у вересні 1944 року, а конкретні бали й пороги Військове міністерство оприлюднило близько десятого травня 1945-го, одразу після капітуляції Німеччини; підрахунок вели за станом на дні цієї капітуляції. Проблема, яку система вирішувала, була майже як у нас: кілька мільйонів людей хотіли додому, відпустити всіх одночасно було неможливо, а війна з Японією ще тривала. Отже, треба було вирішити, кого звільняти першим - і головне, зробити це так, щоб військо сприйняло рішення як справедливе.

Бали нараховували за чотирма підставами. За кожен місяць служби давали один бал. За кожен місяць за океаном, ближче до війни - ще один. За кожну бойову нагороду і за кожну зірку за участь у бойовій кампанії - по п'ять балів. І за кожну рідну дитину до вісімнадцяти років - по дванадцять балів, але не більш, як за трьох дітей.

Спочатку поріг був вісімдесят п'ять балів: хто набирав стільки, той ставав у чергу на звільнення. Людей із високим рахунком так і називали - "високобальні". Для жіночого корпусу поріг був нижчий - спершу сорок чотири бали, а до грудня 1945 року його знизили до тридцяти двох. Найважливіше для мого звіту - звідки взялися саме ці підстави.

Їх не вигадали генерали за зачиненими дверима одним розчерком пера. Тут поєдналися два джерела. З одного боку, армія збирала відгуки командирів по всьому світу. З іншого - і це та частина, заради якої система потрапила до звіту, - на неї працювали дослідження Дослідницького відділу Стауффера. Відділ ще під час війни вивчав настрої солдатів, зокрема й те, які підстави для звільнення в першу чергу самі військові вважають справедливими, і відповіді були доволі одностайні: довга служба, час у боях і за океаном, наявність родини вдома.

Нормальний науковий, соціологічний підхід, правда? Порадитися з командирами, і протестувати на фокус-групах солдатів. Можна тільки захоплюватися фаховістю тодішніх реформаторів.

Саме їхні висновки, як свідчать історики соціології, лягли в основу бальної системи і надали їй легітимності. Варто бути точним у формулюванні: солдати не "продиктували" ваги балів механічно, стверджувати таке підстав немає. Але систему будували, спираючись на виміряні настрої тих, кого вона стосувалася, і саме тому армія змогла подати її не як накинутий згори порядок, а як утілення власної думки війська.

Це рідкісний і тому знаменитий випадок, коли соціологічне вимірювання настроїв реально вплинуло на управлінське рішення, що зачепило мільйони людей, і різко знизило відчуття несправедливості. Була в цієї системи й зворотна сторона, повчальна сама по собі. Вона ставила справедливість до окремої людини вище за бойову злагодженість підрозділів - річ, поки що для нас немислима.

Коли з роти по черзі забирали всіх "високобальних", підрозділ фактично розсипався - досвідчені бійці їхали додому, а частина, яку ще готували до можливого штурму Японії, лишалася знекровленою.

Після капітуляції Японії у серпні 1945-го суспільний тиск "поверніть наших хлопців" ("справедливі терміни служби"?) став такий сильний, що поріг почали швидко знижувати - з вісімдесяти п'яти приблизно до п'ятдесяти вже наприкінці року. А з першого грудня 1945-го запровадили новий порядок, що поєднував бали з вислугою.

І все одно наприкінці 1945-го й на початку 1946-го - доходило до солдатських протестів проти, як їм здавалося, надто повільної демобілізації. Тобто навіть досить справедливо збудована й підкріплена дослідженнями система не зняла напруги повністю. Є над чим подумати, за чим посумувати і про що помріяти.

Оригінал