Банки їжі: порятунок для бідних чи дармова утилізація неліквіду?
Банки їжі - система перерозподілу продуктів, яка давно працює у багатьох країнах. Суть проста: харчі, термін придатності яких спливає - замість викидати, виробники і крамниці роздаватимуть неімущим. Заодно - і на утилізації зекономлять. Однак тут постає закономірне питання: а інших способів допомогти своїм малозабезпеченим громадянам влада не розглядає?
У Зе-владі вирішили боротися з бідністю у новий, прогресивний спосіб. Міністерство економіки створить мережі food bank. Сенс простий: продукти, які магазини та виробники збиралися утилізувати, передаватимуть благодійним організаціям.
Тобто, те, що вчора вважалося простроченими відходами, завтра стане гуманітарною допомогою. У нашій країні щорічно викидають близько 2,7 млн тонн продуктів, при цьому 13 млн осіб потребують гуманітарної допомоги. Замість того, щоб поставити просте питання, чому у половини населення не вистачає грошей на їжу, пропонується елегантне вирішення обох проблем: одні менше викидатимуть і не треба сплачувати за утилізацію, інші - ці відходи доїдатимуть.
...витрати зменшуються, статистика "боротьби з відходами" покращується, а соціальна політика перетворюється на логістику щодо перерозподілу прострочення
Ця схема має і цілком приземлену економіку. Утилізація продуктів коштує торговим мережам приблизно 3500 грн за тонну. Тобто бізнесу справді вигідніше роздати їжу, ніж платити за її знищення. В результаті витрати зменшуються, статистика "боротьби з відходами" покращується, а соціальна політика перетворюється на логістику щодо перерозподілу прострочення.
Це є досить символічним для нинішньої української Зе-економіки. У країні, де мільйони людей потребують допомоги, держава обговорює, як краще розподіляти неліквід. Не те, як підвищити доходи людей, щоб вони могли купувати нормальні продукти, а - як вигідно роздати те, що вже збиралися викинути. Економічна модель у Зе-влади дуже промовиста.
