Ми йдемо на вибори? Кадрові "наперстки" Зеленського

Як це лишень не називають: перестановкою ліжок, пересуванням фігур, перетасовкою карт... Але факт залишається фактом - замість створення уряду національного порятунку на тлі глибокої політичної кризи та війни на виснаження, президент України переймається лише власними рейтингами. І, слід визнати, певна логіка в таких діях є. Але чи є в них місце для порятунку України?

Будь-які події в Україні необхідно оцінювати не стільки з точки зору ситуації на фронті, скільки крізь призму боротьби за владу всередині цієї країни, що допоможе повніше зрозуміти суть тих чи інших рішень, які приймає керівництво країни, зокрема й кадрові зміни, які президент Володимир Зеленський розпочав 2 січня.

Як відомо, цього дня він призначив на посаду керівника Офісу президента (ОП) Кирила Буданова - начальника Головного управління розвідки Міноборони, яке натомість очолив Олег Іващенко, керівник Служби зовнішньої розвідки України. Міністру оборони Денису Шмигалю український президент запропонував стати керівником Міністерства енергетики, а його посаду передав першому віцепрем'єру, міністру цифрової трансформації Михайлу Федорову. Крім того, Зеленський анонсував заміну голови Державної прикордонної служби України та реформу Державного бюро розслідувань.

У світлі цих кадрових перестановок варто згадати про те, що давно вже прогнозує не лише західна преса, а й українські аналітики, спираючись на дані останніх соцопитувань: Володимир Зеленський програє на майбутніх президентських виборах ексголовкому ЗСУ, нинішньому послу України у Великій Британії Валерію Залужному. Зокрема, колумніст The Washington Post Девід Ігнатіус висловив думку, що Залужний до 31 грудня 2026 стане президентом України. На його думку, він очолить уряд національної єдності після того, як чинний глава держави піде у відставку.

А що таке відставка для Зеленського у разі приходу до влади Залужного? Відповідь на це питання лежить, як кажуть, на поверхні: це необхідність відповідати за всі скандали корупційного характеру, що мали місце майже чотири роки війни з Росією. Чи хочуть цього чинний президент та його команда? Зрозуміло, що ні. Внаслідок чого вони розпочали підготовку до майбутнього протистояння із Залужним, незважаючи на те, що той навіть жодного разу не заявив про готовність балотуватися на пост глави Української держави, а те, що Буданов став главою Офісу президента, може свідчити як про реалізацію плану "А", так і про здійснення плану "Б".

Згідно з планом "А", усунувши негативні наслідки корупційних скандалів у своєму найближчому оточенні за допомогою впливу часу та грамотно збудованої інформаційної політики, а також нейтралізувавши Буданова (рейтинг якого нині вищий, ніж у Зеленського), як свого прямого конкурента на виборах, президент України спробує переобратися за допомогою ексглави ГУР.

У свою чергу, план "Б" полягає в тому, щоб втілити в життя операцію "Наступник" так само, як свого часу це зробив у Росії Борис Єльцин із Володимиром Путіним. І згода Буданова на зміну дійсно важливої ​​посади голови ГУР МО на посаду голови Офісу президента України говорить про те, що він не проти брати участь у реалізації будь-якого з двох сценаріїв.

Вважаємо, що тут слід зазначити таке: глава ОП координує діяльність апарату, організовує супровід роботи глави держави. І всі розмови про те, що через призначення Буданова на цю посаду Офіс перетвориться на "Ставку Верховного головнокомандувача", викликають лише саркастичну посмішку. Тим більше, що і сам Буданов раніше не раз давав приводи для іронічної оцінки своєї діяльності.

Саме він неодноразово "продав" українському суспільству інформацію, яка мала зіграти роль заспокійливого препарату. Так, у травні 2022 року Буданов розповів про те, що президент РФ давно хворий на рак, що у серпні на фронті настане переломний момент, а "активна фаза війни має значно скоротитися до кінця року, вона зведеться майже до нуля".

Також він неодноразово говорив про звільнення Криму та про те, що українські сили повертатимуть його у контексті поразки Росії. Як бачимо, нічого й близького до того, що він стверджував, немає. При цьому на етапі, коли українському суспільству потрібно було дати надію, хай навіть тиражуючи відверту брехню, такі його заяви мали свій ефект. До речі, таку саму роль у той період грав і тодішній радник голови ОПУ Олексій Арестович.

Не менш цікава, але теж передбачувана історія із черговим зняттям-призначенням Дениса Шмигаля. Спочатку нагадаємо, що на дострокових парламентських виборах 2014 року він балотувався як самовисуванець в одномандатному виборчому окрузі №121 (Львівська область), але набрав дуже малу кількість голосів (188) і не пройшов до Верховної Ради. Таким чином, тут мова не може йти про самодостатню та яскраву особистість. Перед нами людина, яка готова відігравати будь-яку роль, яку йому відведе Зеленський. У результаті Шмигаль відвідав і посаду прем'єрміністра, і міністра оборони. Причому посаду голови Міноборони він обіймав з липня 2025 року, тобто навіть пів року не минуло - і ось, новий поворот.

Як правило, чиновника знімають із займаної посади через такий короткий термін після призначення лише у разі проваленої ним роботи. І якщо Шмигаль провалив роботу на посаді міністра оборони, то за логікою, його не можна було нікуди призначати. Але, як бачимо, все відбувається точно навпаки, і тільки тому, що це віддана особисто Зеленському людина.

І дуже показовим у цьому контексті є той факт, що тепер йому віддали посаду міністра енергетики. Тобто тієї самої сфери, при розслідуванні злочинів у якій було проведено масштабну операцію НАБУ та САП під назвою "Мідас", внаслідок чого з'ясувалося, що основним напрямом діяльності злочинної організації було систематичне отримання неправомірної вигоди від контрагентів НАЕК "Енергоатом" у розмірі від 10 до 15%. Слідство виявило, що через офіс фігурантів схеми розкрадання в українській енергетичній сфері пройшли близько 100 мільйонів доларів.

Як відомо, основним особам, що проходять у цій справі - співзасновнику студії "Квартал-95" Тимуру Міндічу та Олександру Цукерману - вдалося втекти до Ізраїлю, і цей факт дає відповідь на питання, для чого Зеленському так важливо мати на чолі Державної прикордонної служби України віддану йому людину. Адже корупційні скандали, головними дійовими особами яких є представники партії "Слуга народу", продовжуються.

Досить у зв'язку з цим нагадати про те, що ексглаву Української асоціації футболу (УАФ) Андрія Павелка було звинувачено у широкому переліку корупційних та кримінальних злочинів, зокрема, за ч. 5 ст. 191 ("Привласнення/розтрата майна в особливо великих розмірах") та ч. 1 ст. 366 ("Службове підроблення") КК України. Його обвинувачували, зокрема, в присвоєнні та розтраті коштів, отриманих УАФ від УЄФА. За даними слідства, близько 9,32 млн. євро могли бути незаконно перераховані на рахунки іноземних компаній і зникнути з федерації. При цьому незважаючи на тяжкість звинувачень, Павелко перебував під домашнім арештом. А потім і зовсім сталося "диво". За даними МВС, він зник з поля зору правоохоронних органів і, ймовірно, залишив країну.

ЗМІ повідомляли, що Павелко міг скористатися підробленими документами про інвалідність, щоб пройти контроль та виїхати за кордон. Ось для того, щоб такі "чудеса" з обвинуваченими в корупції особами відбувалися вчасно, на чолі ДПСУ має стояти така сама "правильна" людина, як, наприклад, Михайло Федоров, який тепер очолить Міноборони.

І таким чином міністром оборони майже чотири роки воюючої країни знову може стати людина, яка жодного дня не прослужила в армії. У 2019 році він очолював цифровий напрямок виборчої кампанії кандидата в президенти Володимира Зеленського, за що був спочатку призначений позаштатним радником глави держави з цифрових технологій, а потім і міністром цифрової трансформації.

Підбиваючи підсумки, відзначимо, що всі призначення - зняття - перепризначення дуже важливі для забезпечення необхідного для Зеленського результату на президентських виборах, причому незалежно від того, чи він особисто братиме в них участь, чи висуватиме свого "наступника".

Оригінал