Скандал з УКУ: нам треба навчитися поєднувати крайнощі

Історія про те, як студентці Українського католицького університету відмовили у проживанні в колегіумі через ЛГБТ-прапорець у її соцмережі набирає обертів. Не будемо наводити аргументів кожної зі сторін - ані на захист, ні на незгоду з цим рішенням. Лише нагадаємо: Україна збереглася і розвивається саме тому, що, з одного боку, плекала свою консервативну ідентичність, а з іншого - завжди толерувала ліберальне різноманіття. Ці дві крайні позиції мають уживатися в нашому суспільстві. Не замовчуватися, а інтегруватися. Так, це вкрай складно - але коли було легко?

Дві речі, максимально потрібні українській нації для виживання у ХХІ сторіччі: збереження української консервативної ідентичності та свідоме прийняття ліберального різноманіття. Інакше нас просто розірве на шматки, зсередини та ззовні.

Як ці дві речі поєднати - непросте питання. Але простих питань вже не залишилося. І в нас нема вибору, доведеться поєднувати. Втрата першого означає, що тут житимуть не українці. Втрата другого означає, що тут ніхто не житиме, а якщо хтось і житиме, то творчий потенціал нації буде близький до нуля. Обидва варіанти неприйнятні.

Цю фразу я виношу окремо з попереднього допису, щоб звернути вашу увагу. Ми не виживемо, якщо не навчимося інтегрувати дві крайні позиції. Не компроміс, не "зійтися посередині", не замовчування, а інтеграція протилежностей. Це потребує готовності до більшої складності.

Наш плюс в тому, що ми утворилися й вижили на фронтирі (навіть на мультифронтирі). Це означає, що ми готові до більшої складності. Наш мінус в тому, що ми втомлені, вигоріли, зневірені, роздратовані й невиспані. Це означає, що ми не готові до більшої складності. Тобто дар в нас є, але ми не можемо ним скористатися. Але ж NO FATE, все залежить від нас.

Оригінал