Ідеальний освітній шторм або Міносвіти знову стріляє собі в ногу

Цікава особливість: під час перестановок в уряді міністр освіти Оксен Лісовий лишився при посаді. Це при тому, що карної справи для нього вимагали навіть "слуги". З якого дива? Бо наказ №1112 від МОН здатен зруйнувати і ті невеликі залишки здорового глузду в освітній системі, які ще лишилися. До школи - тільки офлайн і тільки за місцем реєстрації. Серйозно? Під час повномасштабної війни? А ідея про скорочення шкіл і вчителів - коли купа дітей потребують особливої уваги й опіки? Що відбувається?

Без малого місяць тому три десятки нардепів, серед яких були і представники "Слуги народу", з парламентської трибуни вимагали від тоді ще очільника Кабміну Дениса Шмигаля кримінальної відповідальності для очільника МОН Оксена Лісового.

Опускаю той факт, що прем`єрміністр, незалежно від прізвища, врученням підозр, слідством та посадками не займається - навіть у нашій країні зі, скажемо так, творчим підходом до законів. Важливо інше: депутати різних фракцій ситуативно об`єдналися, аби бити на сполох і рятувати освіту від наказу Міністерства освіти та науки №1112. Точніше, не від самого наказу, а від внесених у нього 20 червня змін.

Проміжний фінал цього - чергового! - освітнього трилеру авторства МОН відбувся 17 липня. Очільник Мінцифри Михайло Федоров заявив про скасування згаданих вище скандальних положень. Конкретно: дистанційне навчання залишається, а кількість учнів у класі не обмежується 20-ма школярами. Там є, точніше, було ще чимало всякого, але 18 липня всі спірні пункти з наказу №1112 обіцяють зупинити.

Що було не так? Найперше - був намір скасувати дистанційну освіту. Навчання - тільки офлайн, і це, до речі, декларується МОН, є складовою комплексної політики міністерства. Теоретично все звучить непогано, навіть своєчасно. Дистанційка була породжена не станом повномасштабної війни Росії з нами, а ковідом та карантинними обмеженнями. Тогочасний перехід у онлайн був не українською забаганкою. В цей режим вимушено переходили всюди, куди дістався коронавірус. Проте скасуваня дистанційки в Україні унеможливило російське вторгнення, яке взагалі поставило на паузу освітній процес. Таким чином, наші освітяни тут не винуваті.

Натомість дистанційні заняття виявили проблему, яка, здається, характерна переважно для українських реалій. А саме: зниження якості освіти як такої, хоча й до ковіду з якістю та доступністю були певні проблеми. Почалися вони навіть не з карантину. Адміністративна реформа призвела до оптимізації територіальних громад. Як наслідок, чимало сільських шкіл почали закривати через неналежну кількість учнів у класах. Рішення ніби знайшли: зробити одну школу на кілька сіл. Лишалося зрозуміти, як доставляти і вивозити після занять учнів, котрі живуть у сусідніх селах. І куди дівати вчителів, котрі раптом втратили робочі місця, потрапивши під молох скорочень.

Перехід у онлайн не вирішив ще однієї проблеми, про яку чомусь не говорить очільник Мінцифри: швидкості та якості інтернету по селах, особливо віддалених. Та де, там часом треба говорити про його наявність, тобто, відсутність. Міста теж не вирішили цю проблему. Батьки на дистанційні, а отже, вдома. Діти на онлайні, і теж удома, гаджетів на всіх не вистачає.

Подекуди дорослі й діти не мають особистих просторів (невеликі квартири, особливо - орендовані однокімнатні). До всього, рівень соціалізації, надважливої для дітей та підлітків, дуже сильно впав, що значно гірше, ніж погана оцінка в школі. Погодьтеся, не батьки й діти це придумали, та й МОН не від гарного життя таке запровадив, проте рішення поставленої проблеми не знайшли тоді, а тепер не знайдуть тим більше.

Підозрюю, фактично на п`ятому році ситуативного онлайну падіння якості освіти школярів стало фактом, від якого неможливо відвертися. Тож передбачене наказом № 1112 скасування дистанційки та повернення офлайну разом із соціалізацією теоретично можна вітати. Аби не одне суттєве "але": в "пакеті" із відновленням навчання наживо наказ передбачав згадане вище збільшення учнів від унормованих 5-ти до 20-ти.

Також від 1 вересня 2025 року передбачалася заборона вибору школи. Для розуміння: хочеш навчатися наживо - нехай батьки водять тебе тільки в школу за місцем твого проживання. Живеш у прифронтовій зоні? Батьки змінили місце проживання, дбаючи про твоє ж життя? Що зробиш, війна. Або ходи в школу, де є укриття, або… Ну так, або не вчися. Адже дистанційку скасовано для твого ж, школяре, блага. Укриття теж для твоєї безпеки. Офлайн в укриттях у твоїй рідній школі - або гуляй, не вчися, нехай мама з бабусею щось думають.

Схоже, в нинішніх умовах школярам залишається лише два варіанти здобути середню освіту в більш-менш безперервному режимі. Перший - підземна школа або школа з укриттями. Другий - дистанційне навчання. Погані обидва. Навіть у найбільш пристосованому укритті здебільшого неможливо створити окремі простори для різних класів та уроків із різних предметів. А для дистанційного навчання теж потрібні простори, технічні можливості, і головне - вчителі.

Їх скорочують. Якщо школу зруйновано чи вона з різних причин лишається без учнів, тримати сталий педколектив - це все одно, що тримати таку ж кількість сторожів. Вимушене переформатування навчального процесу, котра по факту є нічим іншим, окрім як ущільненням, виводить за дужки фахівців. Для чого кілька вчителів, якщо з дистанційкою цілком собі впорається один.

І не треба забувати про такий важливий фактор, як діти ВПО. Є загальна освітня програма, проте є й регіональна специфіка. Так само, як є школи різного рівня: від загальноосвітніх з повною та неповною середньою освітою до гімназій та ліцеїв. Новачками в класах часто-густо є діти з різним рівнем отриманих раніше знань. Не кажу вже про прогалини в навчанні через місяці поневірянь у пошуках більш-менш безпечних місць. Найкраще вчитися там, де твій дім, знайома атмосфера, з оточенням ти на плюс-мінус одній хвилі. Зміни місць проживання, помножені на війну та щоденні стреси ці самі стреси лише підсилюють. Тож по-хорошому, потрібно не скорочувати вчителів, а навпаки - залучати більше, аби дбати бодай про спробу інклюзії.

Таким чином, скасування скандального наказу №1112 не зупинить очікувану освітню кризу, а залишить її на тому рівні, на якому вона була. Освітній процес штормить. Перші розбиті об скелі кораблі вже показало цьогорічне НМТ з математики: рівень знань, який прирівнювався до "простенького 5-6 класного", насправді не дозволив упоратися з тестовими завданнями. Результат: випускники не змогли вступити в омріяні виші. І що прикро, ба навіть тривожно: в ідеальний шторм, який на освітньому океані збурила масштабна війна, на освітньому кораблі нема капітана й команди, здатних утриматися на плаву й подолати згубні наслідки.

Gazeta.ua