День добровольця: чому армія начисто вбиває мотивацію

Немає жодної військової таємниці в тому, що у перші дні повномасштабного вторгнення країна вистояла завдяки тисячам добровольців, які стали на її захист. Однак потім - цей потужний потік вмотивованих і готових на все людей перетворився на пустелю, в український слованик міцно увійшло поняття "бусифікація", а кількість вояків, які самовільно залишили службу - вимірюється вже навіть не десятками тисяч. Як так сталося?

На день добровольця. Ми бачимо, що створені добровольцями підрозділи стабільно займають перші сходинки у всіх можливих рейтингах військових частин. Це - наочний доказ того, що мотивація є найголовнішим фактором успіху людини в умовах війни. А бажання досягнути результату вже штовхає людей здобувати необхідні компетенції, змінюватися в потрібну сторону.

Мотивація - це матерія, з якої робиться перемога. Без мотивованих людей Україна б давно вже не існувала. І мене завжди дивувало, наскільки мало робиться для того, щоб мотивацію зароджувати, зберігати і примножувати. В західному корпоративному світі існують сотні книжок, тисячі монографій на тему дослідження мотивації. Корпоративний світ розуміє вагу мотивації і створив цілу науку з тисячами методів та інструментів, щоб досліджувати мотивацію і ставити її собі на службу.

Мабуть, і в Україні є численні висококваліфіковані експерти, котрі знають, як фахово досліджувати цей аспект життя людини. Як робити статистику, як проводити глибинні інтерв'ю, і т.д. Впевнений, що це робиться і зараз. І на цьому фоні диво для мене - що усі ці методики роботи з персоналом не застосовуються в армії.

А там на це страшна потреба. Бо моя убога особиста соціологія свідчить про те, що мотивації у війську загрожують сотні небезпек, існування котрих є злочином. Мало я чув про те, щоб хтось із вищого керівництва війська давав вказівку скласти і реалізувати програму досліджень у цій сфері. Натомість ми бачимо смішні мавпування радянських підходів, котрі працюють у протилежному напрямі від задекларованого.

Армія з важким радянським і ранньоукраїнським спадком - здебільшого є механізмом репресій. І ці репресії дуже часто є реакцією на наявність мотивованих людей серед бійців - бо така природа системи, вона ініціативу ненавидить. Ніхто не заважає, ніяка військова таємниця, - боротися за мотивацію системно. Треба наймати соціологів, фахівців з персоналу і починати дослідження. Це - ключ до вирішення багатьох проблем, починаючи з СЗЧ і некомпетентних командирів, і закінчуючи формуванням української армії майбутнього.

Яка ще армія у світі мала (і ще, на щастя, має) таку кількість добровольців? Де, у якому війську ще інших країн добровольці мають таку вагу і такі здобутки? Цей скарб не слід заривати в землю, як це зараз відбувається, слід дати дорогу мотивованим, треба розробити для цього максимум наукових методів. Саме це, а не номінальна кількість солдатів, дронів чи бронетехніки дадуть нам перемогу на цих довгих перегонах.

Оригінал