"Непереможна й недоторканна" Росія: після операції на Курщині її не існує

Від самого серпня 2024 кожному з нас було зрозуміло: наші військові на Курщині не надовго. Тоді навіщо було взагалі затівати цю виснажливу, витратну і приречену від початку операцію? Чого намагалася добитися Україна - і чого врешті-решт досягла?

Як і писав колись, операція в Курській області мала багатоцільове призначення, і чимало цілей було досягнуто. Операція підняла моральний дух, принизила Путіна і армію РФ, перевернула стіл щодо можливих неприйнятних передчасних переговорів. Однак - від самого початку було зрозуміло, що утримування цього плацдарму є питанням часу.

Головною нашою проблемою була "щільність лав". Згідно з правилами застосування військових підрозділів, бригада всередньому тримає до 15 кв. км в обороні. У наступі вона може розвивати успіх до 30 км в глибину порядків противника. Ми захопили в Курській області 1100 кв. км. За мінімальними розрахунками, для утримання цієї території нам треба було 73 бригади, і приблизно 300 тисяч військових. Насправді, у нас там не було і одної шостої цього. Це ж було і проблемою, чому ми не дійшли до АЕС, оскільки дуже сильно б розтягнули свої порядки і не змогли б утворити фронт. На жаль, війна на виснаження показує, що головною зброєю є військовий. І з цією зброєю і форматом мобілізації - у нас великі проблеми.

Звісно, що відступ є дуже неприємним. А враховуючи окремі моменти його організації, то і дуже болючим. Я вже писав на початку операції, що очікую постановок із Суджі, нібито ми там їм Бучу влаштували. Але є одна дуже важлива річ, яку ми завжди маємо пам'ятати: не території зупиняють ворога, його може зупинити тільки максимальне знищення його збройних сил. І цим ми займались на Курщині добряче.

Оригінал