Ностальгія за червоною кнопкою: чи врятувала б нас власна ядерка?

Зараз часто чути нарікання: ото якби не послухалися США, якби не дозволили позбавити Україну ядерного потенціалу, от тоді б... Що було б, якби "червона кнопка" дісталася Януковичу? Чи отримали б ми допомогу західних країн, якби були ядерною державою?

Наші плачі Ярославни за ядерною зброєю і докори Америці, що, мовляв, відібрали і надурили, трохи відірвані від реальності і нагадують радше мисленнєвий лабораторний експеримент, аніж справжні розклади. Де ми будуємо гіпотези - а як би було, якби до всього, що ми маємо зараз, - ще б ядерну зброю. Ми уявляємо, наче українська ядерна зброя прямо з 93-го року перелітає одразу в руки Порошенку чи Зеленському і вони такі перед Путіним: ха! Як ковбої з пальцем на гачку.

Але ніт. Українській ядерній зброї зразка 1993-го року довелось би пройти весь історичний процес разом з Україною, побувати в руках Кучми і в руках Януковича. Безпосередньо вплинути на історію нашої країни і її демократичний та цивілізаційний розвиток. Себто, цілком імовірно, загальмувати його і звернути з праведної дороги. Бо ми і без ядерки звертали з неї не раз і повертались на потрібні стежки через глибокі політичні потрясіння і великі жертви.

Так, теперішньої війни може б і не було, бо до неї б і не дійшло - Януковича з ядерною зброєю не сковирнув би ніякий Євромайдан, а Небесна сотня легко стала б Небесними тисячами. І Помаранчева революція пройшла б не так лагідно. США остерігалися б наших президентів-диктаторів з ядерною валізкою так само, як зараз остерігаються Путіна. І нас, імовірно, чекала б доля Білорусі.

Америка відбирала зброю в корумпованої бідної пострадянської держави, котра щойно отримала незалежність і навіть не знала толком, що з нею робити. Америка не була упевнена в майбутньому нової держави на карті світу. Остерігалась, що інфантильні і без досвіду українці оберуть собі у президенти когось, хто вбиватиме журналістів чи взагалі крадія шапок, і вручать йому в руки ядерну валізку з червоною кнопкою. І скажіть тепер чесно, що їхні страхи були марними і ми достойно б донесли цю ядерну зброю аж дотепер.

Ми всі забули про економічну кризу і гіперінфляцію 90-х, перманентні непідйомні борги за російський газ, заплатити за який ми не мали власних коштів, а кредитних нам не давали через ядерку. Цією угодою ми викупили себе з російського рабства, бо в нас було два шляхи - або російські кредити, або західні. І під економічною блокадою Заходу ми б просто впали у обійми Росії. Ми обрали розумно. Серед тих варіантів, які були.

Казати, що США нас кинули - невдячна неправда. З 1995 року США активно включились у підтримку економіки і демократичних процесів нашої держави, політичного стримування Росії, активну підтримку наших революцій. Забуваючи це, ми колективно приміряємо роль Путіна, який стверджує, що Другу світову виграв СССР сам без союзників, а здебільшого Росія. Це не так.

Вже не кажучи про роль і підтримку США від 22-го року. Але без їхньої підтримки ми б навіть не доповзли до 2022-го демократичною державою зі стабільною, хоч трохи сильною економікою. Не вміємо ми наразі таке самі, потрібні партнери. Насправді порушила Будапештські домовленості лише Росія, порушивши нашу суверенність і кордони. Всі претензії мають бути лише туди.

Та і, зрештою, навіть якби гіпотетично уявити, що в нас зараз є ядерна зброя - і що? Вдарити по Москві, щоб автоматично прилетіло таке ж назад? А сенс? Ядерна зброя стримала б Росію від нападу? У 2014-му вони використали сепаратистів, бити не було по кому, не по своїх же Донецьку чи Луганську. І зараз Зеленського від застосування ядерки Захід стримував би так само, як стримує Путіна. Жорсткими погрозами і ультиматумами.

І хіба ядерна зброя Росії стримала Україну від операції в Курській області? Нічим би нам це не допомогло, це просто чергова мрія про чарівну таблетку, в одному ряду з "хаймарсами", "леопардами", "ф-16" і ударами по Росії західною зброєю. Ну от, маємо ми це все - і що? Навпаки, війна між Росією і Україною, коли у обох є ядерна зброя, дуже сильно ускладнила б завдання НАТО. І не такою очевидною була б їхня підтримка однієї з воюючих сторін, тобто нас.

То сенс взагалі стільки часу витрачати за ностальгію за цим страшним спадком Радянського Союзу? Ми обміняли його на нормального друга, який приніс нам у підсумку більше користі і перспективу рухатись від Росії до розвинутих країн. Ну а швидкість і спосіб руху - вже повністю наша проблема.

Оригінал