Пам'ять, що волає про помсту: замість беатифікації - безіменна яма

Єпископ, якого забили його ж книжками до смерті. Ерцгерцог Австрійський, який згас від туберкульозу у Лук'янівській тюрмі. Що між ними спільного - і чому їхня пам'ять така важлива для нас?

Маю ідею створення цвинтаря. Послухайте і підтримайте, будь ласка. Єпископ станіславівський Григорій Хомишин великомученицьки помер, його несамовито побив по голові книжками, які священник і написав, глупонімий неук. Це сталося на допиті у Лук'янівці в 45-му: єпископ запевняв, що й надалі виступатиме проти комунізму. Цим він довів до шалу слідчого з прізвищем Дубок, яке ідеально личить його дубоголовості. В'язень упав і більше не піднявся. А коли визволили архіви, випливло, що найдовший допит Хомишина тривав 37 год 20 хв. А також, що відповіді цього мудреця запротокольовані дворовим жаргоном, тобто спрощені до зрозумілого визволителям вигляду. Він був проголошений агентом Ватикану.

Ян Павел ІІ оголосив Хомишина мучеником за віру і наголошував, що його має бути беатифіковано. Але замість цього він отримав по голові навздогін, від теперішніх неуків: по голові свого кам'яного дітища "Австрія"-"Дністер". Новітніми можуть бути не лише знання, а й незнання. Вони можуть зазнавати розвитку, модернуватись і наливатись силою. Без пояснень - бо теж глупонімою. Дубок потім вихвалявся цим своїм подвигом перед отцем Іваном, тому це стало відомо мені. Я знайшов реферат його спогадів про Хомишина. Незнання вбило знання, бездуховне вбило духовне. За незалежності Дубок став начальником обласної міліції і був похований з почестями. А могили незламного єпископа не існує. Він закопаний, як сміття, серед десятків тисяч інших закатованих за стіною Лук'янівської тюрми.

Там же закопаний його приятель Вільгельм Габсбург. Під час війни вся родина Габсбургів відмовилась співпрацювати з нацистами, тому всі емігрували, бо були в немилості - дивовижне формулювання порівняно з долею українців. Після війни вимучена, але стійка Україна виглядала обнадійливо, тому відроджений французький уряд шукав контактів з її опором. І найкращою сполучною ланкою був саме Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург, ред). Тоді він вже повернувся до тимчасово окупованого американцями Відня, де мав бізнес - лакофарбову фабрику і ріелторство: продавав землю з різних частин Європи.

Ненаситний СМЕРШ схопив його під час зустрічі з агентом французької розвідки капітаном Пелісьє, перевіз у тюрму в чеському Карлсбаді, а далі в Київ. Тоді москалі почувались господарями Європи і владу встановлювали єдино відомим їм способом - терором і переслідуваннями. У Лукʼянівській тюрмі йому присудили 25 років за шпигунство, хоча "шпигував" він на батьківщині, в Австрії. Але звідти Вишиваний уже ніколи не вийшов - у серпні 1948 року він помер від важкої форми туберкульозу, адже не отримував лікування.

Так от, треба перед Лукʼянівською стіною поставити 2 могильні плити, які би пояснювали на підніжжі хреста, хто це, із вказанням причини смерті: замордовані побєдітєлями, і це повинна взяти на себе наша мерія. Коли вже все буде готово, ми поїдемо зі священниками і зацікавленими громадянами на урочисте відкриття могип. Тележурналістів запросимо київських. Хто такий Василь Вишиваний, знають всі, він став культовою особою через закоханість в Украіну і її мужню боротьбу за незалежність, заради чого відмовився від свого австрійського минулого і титулів. Про нього зняли художній фільм і оперу на лібрето Жадана, режисером якої є наш Ростислав Держипільський, а композиторкою - Алла Загайкевич. Габсбург-Вишиваний писав вірші українською.

Наші дві могили перед стіною Лукʼянівської тюрми створять прецедент, і я впевнений, що кияни продовжать увічнювати пам'ять нашого Розстріляного Відродження. Москалі знищили нашу творчу інтелігецію, щоб посадити на літературний трон України трупи Пушкіна з Толстим.

Оригінал