Міф про "подаровану" незалежність - лише міф. Це наслідок столітньої боротьби
Україна не отримала б незалежності у 1991 році, якби останню сотню років за неї не боролися мільйони патріотів. Ця боротьба точилася на всіх рівнях - і чи була вона дійсно безкровною?
Незалежність нам дісталась просто так, без крові? Вона нам впала на голову? Це неправда. Давайте розвінчаємо цей міф.
Багато разів чув тезу "незалежність нам дісталась просто так" - мовляв, ми нічого не робили і, на відміну від тих же країн Балтії чи Кавказу, не відстоювали її у боротьбі. Ті, хто так кажуть, не розуміють генезу боротьби за незалежність, яка останні понад сто років тривала у декілька етапів. Визвольні змагання 1917-1922, розстріляне Відродження, буремні тридцяті, боротьба ОУН-УПА в ході Другої світової війни. Шістдесятники…
Не кожен з цих етапів був кривавим, але від того є не менш героїчним. Давайте візьмемо останній, який розпочався фактично у 1988… У той час, коли частину колишніх республік СРСР трясло у вихорі змін, Україна лишалася таким собі "островком спокою" "заповідником СРСР". Усе змінилося у 1988 та 1989, коли почали активізовуватися громадські обʼєднання. Такі як: Зелений Світ, Просвіта, Товариство Лева і, звісно, Народний рух України (за перебудову). Така була автентична назва.
...в серпні 1991 рішення про незалежність було ухвалене під тиском мільйонів, яких організували люди, які наприкінці 80-тих не побоялись кинути виклик системі КПРС та КДБ. Організаціям, які на той час були найвпливовішими
Пишаюся своїм батьком Віктором Тереном, який зробив усе, аби НРУ було створено. Тож на початку 90-их в Україні діяли десятки організацій загальною чисельністю у мільйони людей, які вимагали змін та створення незалежної України. Ці організації стали передумовою, що в новообраному парламенті УРСР була третина народних депутатів, які виступали за незалежність. Саме тому в серпні 1991 рішення про незалежність було ухвалене під тиском мільйонів, яких організували люди, які наприкінці 80-тих не побоялись кинути виклик системі КПРС та КДБ. Організаціям, які на той час були найвпливовішими. І коли такий шанс зʼявився у серпні1991 - вони його використали!
Як людина, народжена у 1977, памʼятаю цю фантастичну мить. Дякую всім, хто тоді не злякалися, ви - герої. Без вас би нічого не було. Підсумовуємо: боротьба за незалежність тривала останні понад сто років, і її борці тримали багнети, представницькі мандати, а іноді просто художнє і мистецьке забрало. Вона нам нам не дісталася просто так, на шару - за це заплачено дуже дорогою ціною.
І ми її досі платимо. Щоденно. Боротьба за незалежність триває і вона не проста. Ми, на жаль, повинні постійно і досі поливати дерево свободи кровʼю патріотів і тиранів. У нашій новій реінкарнації нам лише 33 роки. Ворог нікуди не дівся, і протистояння з ним триває сотні років. Але перемога буде за нами - бо за нами і правда, і сила, і воля!
Слава Україні!
Коментарі