Азербайджан і Вірменія наввипередки скуповують снаряди і зброю. Нова війна?

Що означають раптові оптові закупи Вірменії й Азербайджану? Який зиск з усього цього отримає Росія? Та як ця ситуація вплине на ціни таких необхідних для нас снарядів?

Порушу мовчанку, але напишу дуже коротко та ліниво про два основні інфоприводи:

1. Цілком можливо, що раптові обнімашки Алієва та Путіна можуть потім для нас обернутись питанням, а скільки коштуватимуть 155-мм снаряди. Навіть якщо подивитись на дані з відкритих джерел, то очевидно, що на Кавказі зріє велика війна, в якій Вірменія та Азербайджан готуються до нового витка бійні.

Азербайджан в товарних кількостях скупив 155-мм колісні САУ у Сербії та Словаччини, є навіть непідтверджені офіційно заяви, що азербайджанці мають намір купувати формально пакистанські літаки JF-17, котрі фактично китайські з російським двигуном. Ба більше, серби "сватали" Азербайджану свою розробку по гібриду БПЛА-крилатих ракет сімейства VILA, і там є своя перспектива.

По Вірменії були не тільки офіційні заяви про купівлю французьких САУ "Цезар" та артилерії калібру 155-мм в Індії, але й начебто "шахедів" в Ірану та оперативно-тактичних ракет в тих же індусів. Тому логічно, що усі країни регіону можуть готувати свою диспозицію на випадок майбутньої війни, Росія тут не виняток (про фактаж по її діях - якось іншим разом).

Тим більш, у Москви і Тегерана може бути навіть спільний інтерес - щоб в результаті територіальних змін на Кавказі таки запрацював проєкт залізничного руху від берегів Балтійського моря до Перської затоки.

А тепер давайте уявимо, що як тільки Баку почне отримувати свої замовлені САУ, то вони можуть так залити грошами світовий ринок боєприпасів, що нинішній прайс аж у 8 тисяч доларів на один 155-мм снаряд може виявитись дуже помірним в майбутньому. Я просто не автомобіліст, палкий прихильник залізничного транспорту, тому можу пропустити питання "де заправлятись", і одразу перейти до альтернативного погляду на ситуацію.

2. Зміцнення сакральної сили держави - це завжди ті речі, які треба робити ще "на вчора". Але реально важливіше - що таки зафіксували в законодавстві статус наших військових на "буферних" територіях. Бо просто якось незручно виходить - міжнародні гуманітарні зобов'язання перед нашими військовими на тих територіях виникли автоматично.

Оригінал