Теракт у "Крокусі": мобілізація патріотів чи примус Путіна до миру?

Щодня спливають нові суперечливі подробиці теракту у Підмосков'ї. Головне питання: хто бенефіціар цієї різанини

Слід визнати, що Путін, Медвєдєв та інші речники московського режиму в своїх коментарях до атаки в "Крокус Сіті Холі" виглядають вкрай непереконливо і навіть безпорадно. Схоже, що це не була узгоджена на найвищому рівні спецоперація, яка мала чіткі цілі і план реалізації. Спроба підвести подію під антиукраїнську і антизахідну істерію є скоріше інерцією пропагандистської машини РФ, ніж основним задумом. Не схоже, щоб за цим стояв і намір оголосити загальну мобілізацію та підвищити ставки у збройному протистоянні. Адже ставки піднімати вже далі нікуди, а в своїх передвиборчих виступах Путін обіцяв росіянам благоденство і розвиток, та аж ніяк не постійних супутників війни - "кров, важку працю, сльози і піт" (Вінстон Черчилль).

Заява ІДІЛ стала справжнім розчаруванням для кремлівських, які змушені були плести на її тлі якусь маячню про американсько-британських замовників і невловимий "український слід". Вплив події на російське суспільство також був досягнутий неоднозначний: скоріше розгубленість і фрустрація, ніж патріотична мобілізація і згуртування навколо влади.

Загалом, напад на відвідувачів концерту в Підмосков'ї стоїть, скоріше, в ряду "чорних лебедят", кожен з яких підточує легітимність режиму, ніж у послідовній реалізації певного плану зміцнення влади Путіна. Заколот Пригожина, смерть Навального, теперішній теракт є такими ударами, які ще не руйнують моноліт влади в РФ, але вже залишають у ньому помітні тріщини. Тому виникає низка питань, на які можна і треба шукати відповіді.

Що це було? Отримати чітку відповідь на це питання ми навряд чи зможемо і в майбутньому, не кажучи вже про поточний момент. В інтернеті ширяться записи, де в концертному залі оперують ґевали у військовій уніформі з ознаками тактичної підготовки, які зблизька виглядають "ліцамі славянской национальності", кричать на своїх жертв чистою російською (тобто матом). За офіційним даними, вони примудрилися за порівняно короткий час ліквідувати майже півтори сотні людей. Водночас - бачимо записи російських силовиків, на яких перелякані гастарбайтери з московських новобудов ламаною російською розповідають про обіцяні 500 тис рублів гонорару за одноразову "роботу".

Ще маємо заяву організації "Ісламська держава - Хорасан", відомої атаками на військовослужбовців США в Афганістані, посольство РФ у цій же країні, представників правлячого "Талібану" та терактом на півдні Ірану. Очевидно, що така структура гостро потребує спонсорів своєї діяльності і в цьому є дуже подібною до ХАМАС, з яким її споріднює і почерк терористичного акту: жодних вимог, мінімум декларацій, чисте насильство як засіб залякування і підвищення власної значущості.

Втім, важко повірити, що для російських спецслужб могла бути непоміченою кампанія з вербовки такою організацією бойовиків через місцеві телеграм-канали, а потім виїзд озброєної групи на об'єкт і її практично вільний неспішний відхід із зони бойових дій. В мережі ширяться фото чоловіків у синіх светрах, що присутні в залі. Дехто з них ідентифікується через причетність до Служби зовнішньої розвідки РФ.

Як це все поєднати? Найбільш вірогідною є версія про спецоперацію якоїсь російської силової структури, не погоджену на центральному рівні. Навпаки - вона мала на меті завдання шкоди домінуючим у владі угрупованням. Якщо проаналізувати, кому вигідний такий інцидент - першою на думку спадає можлива причетність військової розвідки (ГРУ ГШ), що має історію давнього протистояння з ФСБ і могла бути зацікавлена в тому, щоб скомпрометувати організацію-конкурентку на полі "внутрішньої безпеки".

Чого військова розвідка, в такому разі, добивається? Питання не лише у давній ворожнечі і численних взаємних рахунках (зокрема провалах військових розвідників і диверсантів РФ за кордоном, організованих, імовірно, ФСБ). Питання в стратегічних цілях та інтересах.

Як відомо, військові генерали РФ до останнього відмовлялися від ідеї військової операції в Україні і змушені були піти на неї під шаленим тиском ФСБ. Власне, ФСБ підставила армійців, пообіцявши їм тріумфальний вхід у Київ і підтримку окупаційних військ місцевим населенням. Пізніше з військових зробили цапів-відбувайлів, які взяли на себе ганьбу провалу наступу на Київ, а також відповідальність за подальші втрати захоплених територій на Херсонщині і Харківщині.

Пов'язані з ФСБ улюбленці Путіна Пригожин і Кадиров протягом 2022-2023 років знищили авторитет військового керівництва, представляючи Шойгу і Герасимова справжніми нікчемами не лише перед президентом, але й перед усім російським суспільством.

Генерали все стерпіли і перед загрозою остаточного провалу воєнної кампанії зуміли переконати Путіна зробити ставку на регулярні війська. Після того, як росіяни перейшли до ешелонованої оборони, і їм вдалося організувати виробництво боєприпасів та відновлення техніки, а Україна, натомість, втратила темпи і обсяги отримання західної допомоги - ситуація на полі бою стала змінюватися. А з нею почав змінюватися і статус армійської корпорації.

Можливість для реваншу відкрилася після невдалого заколоту Пригожина, який можна вважати кульмінацією протистояння армійців і чекістів. Після цього впливовість Шойгу і підконтрольних йому військових розвідників стала зростати. Першою думкою після взяття відповідальності за теракт у "Крокусі" ісламістською організацією було те, що ось, нарешті, настала черга поквитатися і з Кадировим. Але, ймовірно, задум є значно масштабнішим.

Хоча це може видатися парадоксальним, але ніхто в Росії не зацікавлений у припиненні активних бойових дій більше, ніж військові. Ця війна не обіцяє їм ні слави, ні здобичі. Натомість, щоденні втрати тисяч бійців і десятків одиниць техніки змушують військову машину працювати на межі можливостей. І це в умовах, коли українці не отримують достатньої кількості боєприпасів, не мають далекобійних засобів ураження і літаків. А коли все це з'явиться, ситуація може стати набагато гіршою.

Не кажучи вже про загрозу прийняття рішення про нову військову авантюру в одній з країн НАТО, де шанси зазнати ганьби і масштабних втрат військовим зрозумілі набагато краще, ніж аудиторії Скабєєвої-Соловйова.

Тому генерали кровно зацікавлені зупинитися в нинішній точці свого умовного успіху, коли вони зуміли відновити своє реноме, їхні попередні невдачі трохи забулися, а конкуруючі силові корпорації максимально ослаблені. До того ж, заморозка конфлікту дозволила б Шойгу і компанії повернутися до свого улюбленого заняття - спокійного розпилу величезного обронного бюджету, на який Путін буде змушений погодитися з огляду на втрати у війні.

Усе це створює мотив. А про сам задум можна лише здогадуватися. Перемикання уваги із зовнішнього фронту на внутрішні загрози. Відчуття у влади і суспільства власної незахищеності. Поява на обрії зовнішнього ворога, про якого вже майже забули. Можливість порозумітися із Заходом перед лицем спільних викликів. Сукупність цих факторів мала б спонукати головну башту Кремля до більш поміркованої і компромісної політики, в центрі якої стоїть ідея "заморожування" конфлікту.

Поки що сам Путін і його аватари вперто відмовляються від повороту до більшої миролюбності. Але якщо влада не зможе виявити і знищити потенційних російських замовників теракту - це означатиме, що вони ще наполегливіше продовжать свою діяльність в обраному напрямку. Тим більше, що американці перед очікуваною датою теракту, як ми пам'ятаємо, рекомендували своїм громадянам не просто уникати відувідування масових заходів, а виїхати з країни.