Де взяти ракети: загадка для Києва та Брюсселя

Деякі країни НАТО не тільки усвідомлюють небезпеку від наближення до Європи путінської чуми, але й готові діяти

Після тактичного успіху РФ на авдіївському напрямку воєнні справи почали прискорюватися, а рішення потребують пришвидшення в рази.

В НАТО почали змінюватися підходи до переозброєння України?

З одного боку, симптоматичним стало повідомлення агентства Reuters про поставку Іраном у Росію близько 400 балістичних ракет дальністю ураження до 700 км. Це - після використання Кремлем вже й корейських ракет під час обстрілів України.

З іншого боку, з'являється й реакція НАТО, зокрема, від країн, що не тільки усвідомлюють небезпеку від наближення до Європи путінської чуми, але й готові діяти. Поки у суміжній площині - боєприпасній. Але так недалеко й до ракет. Зокрема, ще 31 січня Чехія запропонувала союзникам придбати для України 450 тисяч артилерійських боєприпасів поза межами ЄС (розглядалися Південна Корея, Південна Африка, а також Туреччина). І вже на Мюнхенській безпековій конференції 18 лютого президент Чехії Петр Павел заявив, що країна знайшла за кордоном одразу 800 тисяч боєприпасів - 500 тисяч 155-мм і ще 300 тисяч 122-мм боєприпасів. І вже 21 лютого - вражаюча динаміка - Канада висловила готовність заплатити за 800 тисяч снарядів та їх доставку в Україну.

Тобто Альянс почав сприймати путінський режим не як гіпотетичну загрозу, а як справжню, що стрімко наближається до його кордонів. У цьому контексті робота адміністрації президента США Джо Байдена з надання Україні достатньо потужних балістичних ракет ATACMS також набуває нового сенсу. А саме варто звернути увагу не тільки на готовність Білого дому надати ці ракети після відповідного рішення Конгресу, але й звернутися до союзників з блоку з проханням надати ракети Україні. Бо рішення Конгресу може й не бути, а от ракети ЗСУ потрібні за будь-яких умов.

Нешаблонний шлях до балістичних ракет для України

Зокрема, одним з "обхідних шляхів", який міг би неабияк допомогти Україні отримати далекобійні ракети (балістичні ракети малої дальності ATACMS), є спроба закупити ці ракети в інших країн, в яких вони є на озброєнні. У списку країн, які б могли продати ATACMS, фахівці розглядають низку чинних операторів цих ракет: Південна Корея, Румунія, Греція, Туреччина, Катар і Бахрейн. А також і Польщу, якій США нещодавно погодили контракт на 10 млрд доларів, до якого, серед іншого, входять й ракети ATACMS.

Нині найбільше ракет має Південна Корея - 110 ракет M39A1 (ATACMS Block IA) і 111 ракет M39A1 (ATACMS Block I). Далі йде Бахрейн зі 110 ракетами M57 (ATACMS TACMS 2000) та 30 ракетами M39 (ATACMS Block I). Потім - Катар з 60 ракетами M57, Румунія з 54 одиницями ракет M57 та Греція і Туреччина (кількість ракет невідома). Крім того, ще сто ракет M57 мають ОАЕ. Щодо Польщі, то ця країна ймовірно отримала 45 одиниць ракет M57. Також серед потенційних операторів можна згадати Естонію, Литву, Австралію та Тайвань.

Якщо ж з цього списку взяти тільки ті ракети, які можуть уражати цілі на 300 км, то він виглядатиме наступним чином:

• 110 ракет M39A1 у Південної Кореї;

• 110 ракет M57 у Бахрейну;

• 100 ракет M57 в ОАЕ;

• 60 ракет M57 у Катару;

• 54 ракети М57 у Румунії;

• невідома кількість ракет M39A1 у Туреччини.

Парадоксальні шляхи отримання ракет

Вони існують, бо певна кількість країн налагодила й власні виробництва. Наприклад, міністерство оборони Туреччини 12 лютого 2024 року повідомило про укладання великої кількості контрактів із власним виробником Roketsan - на серійне виробництво цілого ряду ракет, які були розроблені у межах національної ракетної програми. Серед них в першу чергу йдеться про початок виготовлення балістичних ракет оперативно-тактичного рівня Tayfun. Це балістичні ракети малого радіуса дії із вже досягнутою дальністю у 560 км, але це не її максимум. У планах Анкари довести показник аж до 1000 км. Заслуговує на увагу те, що перше випробування Tayfun відбулось лише у жовтні 2022 року - шлях до замовлення нової ракети для власних збройних сил у Туреччини виявився більш ніж швидким. Можливо, закупівля турецьких ОТРК також могла б розглядатися з огляду на значні політичні досягнення під час візиту заступниці глави Держдепу США Вікторії Нуланд в Туреччину наприкінці січня 2024 року. Там вона відверто заявила про зацікавленість у закупівлі для України 155 мм артилерійських боєприпасів, що дозволить "повернути Туреччину у сім'ю F-35". З проєкту F-35 Туреччину виключив експрезидент США Дональд Трамп - за закупівлю у Росії кількох батарей ЗРК С-400 "Триумф". Тож для Вашингтону цілком реальним було б зробити "заміну по колу": закупити боєприпаси та ракети (а можливо й російські ЗРК С-400) для України, а продати своє Туреччині. Досвід такий вже є - за погодження включити до НАТО нових членів: Фінляндію та Швецію Анкара вже отримала великий контракт з модернізації та закупівлі F-16. Тож нічого неможливого у світі немає, особливо, якщо НАТО візьметься за справу серйозно.

Спеціально для Gazeta.ua