Новий наступ? Переходимо до оборони

Нічого ще в цій війні не вирішено. І час, як це не дивно зараз звучить, подовжує працювати на нас

Переходимо до оборони. Готуємося до відбиття російського наступу влітку 2024 року. Цю реальність вже визнають наші військові. І цю тактику вже офіційно нам радять американські союзники.

В Росії тим часом стався черговий сплеск імперіалістичного угару. Середнє і старше покоління, що складає основу путінського електорату, вимагає війни "до побєдного конца". Тобто до знищення України.

В нас на цьому тлі відбувається загострення внутрішньополітичної боротьби, можливий зрив мобілізації, поява болісних тріщин і розколів у соціумі, невизначеність із західною воєнною і фінансовою підтримкою. І, звісно, втома та безпросвітність в очікуванні довгої, якщо не безкінечної війни.

Є від чого пересічному українцеві засмутитися і навіть впасти у відчай. Але робити цього не слід з кількох причин. По-перше, це ніколи й нікому ще не допомогло впоратися з проблемами. А по-друге, нічого ще в цій війні не вирішено. І час, як це не дивно зараз звучить, подовжує працювати на нас.

Уявімо собі, що наші найкращі сподівання справдилися. Не ті, звичайно, в яких ми пʼємо каву в Ялті влітку 2023-го, а більш реалістичні. Що ми перерізали суходольний коридор окупантів до Криму і заперли їх на півострові та на окупованій частині Донбасу. Що після цього Володимир Путін злякався і попросив миру на тих умовах, які б нас (тимчасово) задовольнили. У Вашингтоні і Брюселі п'ють шампанське, Київ видихає після безкінечних повітряних тривог. Втомлені бійці повертаються до своїх родин і разом з ними вирушають в омріяну відпустку.

Що в цей час робить Путін? Жодних сумнівів. Добивається зняття санкцій, а також моральних і матеріальних компенсацій за свою "миролюбність". І одночасно посилено готується до нового нападу. Цього разу значно більш жорстокого і краще організованого. Після принизливої поразки в російському суспільстві визріває нарив реваншизму, і хто його очолить - сам Путін чи ще більш кровожерний вурдалака - питання непринципове.

Погодьтеся, сценарій не надто оптимістичний. Що ж маємо натомість?

Безвідносно до результатів штурмів під Авдіївкою, Вугледаром і Куп'янськом, а також можливого наступу на Харків, російська армія буде змушена воювати далі. Її жене вперед не лише технологія путінського виборчого штабу, але й очікування розігрітого пропагандою російського обивателя.

Вимушено Україна продовжує виконувати жертовну роль "солом'яного бичка", відведену їй долею і обставинами на цьому історичному етапі. Російська армія продовжує втрачати кращі кадри, живу силу, техніку і стратегічну перспективу. Російська економіка, інфраструктура все глибше занурюється в ресурсну і технологічну кризу та переходить у стан стагнації. Російська "м'яка сила" в світі обнуляється, а статус агресора стає загальновизнаним. Наші союзники усе більше впевнюються, що захист України відповідає їхнім інтересам, а путінський режим є цілком недоговороспроможним.

Далі - справа техніки. Українці мають послідовно знищувати російську армію, а наші західні союзники - російську економіку. Втративши ці дві опори, режим впаде або принаймні втратить здатність ефективно воювати.

Ясно, що це буде зробити непросто. Зрозуміло, що успіх не гарантовано. Але насправді це і є найкоротший шлях до нашої перемоги.

Спеціально для Gazeta.ua