Смерть Путіна, вибори та трибунал: такого ви не очікували
У сухому залишку залишається те, що зараз є сумніви, що людина, яка буде обрана президентом РФ у березні цього року, є тою самою людиною, яка здійснювала воєнні злочини
Один відомий "сокурсник Путіна" в інтерв'ю відомому українському журналісту дав, мені здається, найкраще на сьогодні пояснення того, чим була багаторічна розкручена історія про "смерть Володимира Путіна". У сухому залишку залишається те, що зараз є сумніви, що людина, яка буде обрана президентом РФ у березні цього року, є тою самою людиною, яка здійснювала воєнні злочини. Просто юридично: які докази у того чи іншого міжнародного трибуналу, що саме ця конкретна жива людина на посаді президента РФ збивала малайзійський боїнг, нападала на Україну і здійснювала злочини проти людства? Так, надурили громадськість, але ж цю людину обрали законно, і вона краща за попередню, бо не воєнний злочинець.
Просто юридично: які докази у того чи іншого міжнародного трибуналу, що саме ця конкретна жива людина на посаді президента РФ збивала малайзійський боїнг і нападала на Україну?
Якщо так, то це, звичайно, писано московськими граблями по російському болоту. Але і вся спроба путінської геополітичної ревізії була жахливою картиною, намальованою тільки вже китайськими граблями по російському болоту. Путін не зможе дожити свій вік спокійно, це зрозуміло. Але ця історія з ним померлим може бути важливою для розуміння терміну життя авторитарних режимів, які заявляють, що в ХХІ столітті будуть ефективнішими за демократичні.
Роки за три до смерті узбецького диктатора Іслама Каримова в російськомовному просторі емігрантського Узбекистану з'явилось щось дуже схоже на "генерала СВР". Воно по-іншому називалось, але регулярно розповідало захоплюючі історії з резиденцій Карімова, деталі про його здоров'я, що йому небагато залишилось, що збираються робити його родина і оточення. І знаєте, Карімов помер, хоча тепер, після "смерті Путіна", вже й не зрозуміло.
Не всі авторитарні режими так розкриваються і починають тонкими струмками випльовувати назовні свої жахи. Можливо, є ще інші приклади, коли при живому диктаторі його какашки починають розмазувати по інфопростору. Коли це починається, це важливо, бо це ознака проблеми. Адже навіщо взагалі потрібна розкрутка таких історій, якщо все в них добре? Причому проблема в сучасному авторитарному режимі наступає вже за життя засновника режиму, який так і не встигає перетворитись на монархію. Цікаво, наприклад, що про це думає Лукашенко. Він, здається, теж їздив в колясці по Червоні площі в Москві.
