Головна ілюзія, в якій більшість із нас продовжують жити

Ніщо в армії не є таким страшним, як два місяці в Бучі

В чому особливість війни, в якій на тебе напав потужніший противник з метою геноциду?

Особливість такої війни в тому, що в ній є лише три вибори:

- втікти,

- битися,

- померти.

В ній немає варіанту "домовитись" та "відкупитись", бо той, хто вже взявся тебе знищити, не відступиться через те, що ти дозволиш йому спочатку відрізати тобі руку.

В ній немає варіанту "я тут в сторонці постою, хай ті, кого не так шкода, воюють". Бо коли тих повбивають, війна дійде до тебе. І ворог не питатиме, чоловік ти чи жінка, старий чи юний, цивільний чи військовий, здоровий чи з плоскостоп'ям. Єдине, що значитиме в той момент - чи матимеш ти навички, зброю та побратимів.

Так само в ній немає варіантів "мобілізуватимемо лише молодих бездітних чоловіків працездатного віку з ідеальним здоров'ям". До війська має піти стільки, скільки потрібно для перемоги. Навіть якщо доведеться ставити в стрій дівчат. Бо якщо йтиме не до перемоги, а до поразки, альтернативою для цих дівчат буде не "пересидіти вдома", а "пережити судьбу німкень на окупованих радянськими ваньками територіях", яких перед тим, як дострелити, пускали по колу цілим взводом.

Ніщо в армії не є таким страшним, як два місяці в Бучі.

Головна ілюзія, в якій ще намагаються жити мільйони наших співгромадян - ілюзія того, що їх у будь-якому випадку омине. Що хтось інший втримає фронт, а вони збережуть своє звичне життя за їхніми спинами.

Це не так.

Оригінал