Армагеддон зачекає. Чому "Людиною року" Time став не українець
Нам варто прийняти факт, що світ не крутиться навколо України. Є ще сім мільярдів людей. І якщо ми хочемо визнання - маємо прорубувати цю історію якісним лідерством, а не скандалами та істериками
Всім плакунам за "людиною року" нагадаю, що в 2019 нею стала… Грета, прости Боже, Тунберг.
Тому на нинішню переможницю Тейлор Свіфт об'єктивно приємно глянути. І покачати прес під неї на підлозі.
Ще от хотілось би прокоментувати чимало реплік "а чого туди не включили українців серед Сі і Путіна"?
По-перше, треба чесно визнати, що в політичному і комунікаційному позиціонуванні себе цього року в світі ми втратили ініціативу. Нагадати, якою була жовтнева обкладинка з Зеленським, де планктон Офісу президента наляпав відра крінжатіни Саймону Шустеру? Чи про те, що вже третій тиждень ми бачимо собачу гризню через статтю Залужного в The Economist?
Сьогодні в стрічці військові репортери кілька разів піднімали питання тупих заборон на зйомки передової. Нема фото і відео наших фахівців в AP, NYY, WP і так далі - Україна інформаційно відходить на другий план.
Обкладинку Time беруть як герої, так і антигерої. Поруч з Ейзенхауером та Рейганом її брали Сталін, Гітлер та Путін
Обкладинку Time беруть як герої, так і антигерої. Поруч з Ейзенхауером та Рейганом її брали Сталін, Гітлер та Путін.
Це не тому, що хтось когось кохає чи любить. Скоріше, мова про тенденції лідерства. І хорошого, і поганого.
Присутність у шорт-листі Сі і Путіна - нагадування про загрози.
Барбі - скоріше культурне явище, яке стало масовим.
Сем Альтман - творець чату GPT, то є ознака визнання технології, яка змінить вектор розвитку людства, як двигун, антибіотики та інтернет.
Тейлор Свіфт - американська улюблениця. І її кандидатура на роль номера один - це затишшя перед бурею. Про те, що про Армагеддон ми подумаємо завтра. "Не дивись на Сі", - так би мовити. Бо завтра, юначе американський, можеш скинути свої джинси і вдягти мілітарі знову.
У нас зараз у руля керівники, які нагадують дітей у супермаркеті: хапають матір за ноги і з істериками просять купити їм шоколадку, МакДональдс і все одразу
Що стосується наших контекстів. На жаль, у нас зараз у руля керівники, які нагадують дітей у супермаркеті. Які хапають матір за ноги і з істериками просять купити їм шоколадку, МакДональдс і все одразу. Бити різкою нині не в моді, доводиться терпіти. Терпіти цю вседозволеність все тяжче.
Однак і решті українців варто прийняти факт, що світ не крутиться навколо України. Є ще сім мільярдів людей. І якщо ми хочемо визнання - маємо прорубувати цю історію якісним лідерством, а не скандалами та істериками.
