Про бородату Люсю та самозванців при владі, що тягнуть нас на дно

Розкажу кілька історій з життя, від яких у мене просто виносило мозок

Ідея цього допису зародилась після допису Олексія Данілова про такого собі "актора-розвідника, який працює на інтереси РФ".

Я дозволю собі нагадати, хто виростив цю бородату женщіну Люсю – Офіс президента. Саме вільний переказ з творчими варіаціями офіційних звітів Генштабу близько місяця на камеру зробив цього месьє дуже популярним. Заспокійливим для недалеких дам, для тупих, як корок, чоловіків. І ще гірше – надією для тих, хто звик до простих рішень.

Нагадаю, як оці історії про 2-3 тижня оцінював безпосередній працедавець Люсіка Андрій Єрмак: "Вважаю, що він (Арестович – ред.) на своєму місці. Він… в нього велика армія прихильників. І я думаю, що на своїй такій мові він з ними розмовляє, і вважаю, що дуже професійно це робить".

Найсмішніше, що Арестовича свого часу зі смітників телеіндустрії розваг відкопали піарники попередника. І він був заспокійливим для іншої команди. Пошукайте для цікавості новинки "Прямого" за квітень 2019 року, де Люся запевняла, що з рейтингами президента все ок. І ще підростуть. Хоча соціологія уже півроку падала, як яблуко Ньютона.

Тому коли я чую історію про новий зашквар улюбленого блоугєра, чатрулетника з партійного списку, актора-розвідника-пілота-Глубокослава – я посміхаюсь чеширським котиком.

Чому так виходить?

Поясню.

Я бачила чимало нутрянки політики і політиків без прикрас, в стресі, на адреналіні і в іміджевих калюжах. Так само бачила багатьох осіб, яких наймали в якості консультантів, піарників, політтехнологів. Невелика частка з них – реально профі з фантастичним мисленням. Але більшість – це чиста вкусовщина, паразити і просто від невміння того чи іншого політика розбиратись в людях. Мене завжди дивувало, як певний політик досягав кар'єрних і фінансових висот, але команду підбирав десь зі сміттєвого полігону номер п'ять. З часом, коли кількість цих обгорток і падалі переважала відсоток спеціалістів – перспективний проєкт глох і здихав в агонії. Ще і отримував порцію заслуженої ненависті від тих, хто у нього вірив.

Із особистої практики розкажу кілька історій, від яких у мене просто виносило мозок.

Історія один. Це було за пару тижнів після Революції гідності, і мій тодішній керівник сказав, що ось близька родичка нашої керівниці знайшла унікальних піар-спеціалістів із Ізраїлю, і нас, недолугих, зараз будуть вчити, як треба працювати. Був ранній ранок суботи, я була сонна і зла від недосипу. І пішла на ту лекцію. І там нам розказали, як….писати ліди до новин і виділяти жирним шрифтом заголовки. "Для чого ми це слухали? Ми закінчили КНУ і ЛНУ, журфахи, де цю грамоту розповідали щодня 5 років". Керівник мовчав. За місяць ці лектори благополучно поїхали. І їх осипали грошима. Такими, що ми в житті ніколи не бачили.

Історія два. Якось на одному проекті працював майже 40-річний чолов'яга без особливих талантів і вмінь. Але його тягнули і жаліли. Якось причина цієї лояльності була розкрита. "У нього розлучились батьки, коли йому було 13. Ти ж розумієш, що йому було тяжко, у нього депресія". Потім була відмазка, що "йому потрібна нормальна зарплатня, бо у нього є дівчина", "він мужик і йому треба підвищення".

Історія три. Один із підопічних клієнтів поставив ставку на одну людину і отримав гучний скандал. "Нащо це треба було робити, аби ми вигрібали цілий місяць?" "А що таке? Я думав, що він спокійний, нікому не відомий і буде під повним контролем". Контролю не вийшло. Бо для того, щоб був контроль – варто прокрутити різні варіанти розвитку подій з негативними сценаріями. І протестити, як їх гасити.

Мораль? Актори-розвідники та інші персонажі можливі, поки їх тягнуть за вуха і розкручують. Паразити потягнуть вас на дно, коли випʼють усі соки. Складно назвати кількість амбітних проєктів, які почили у бозі, бо туди брали самозванців і некомпетентних людей.

Оригінал