Від "Зради" Бабкіна тхне "русским миром"

90% наших "зрад" – це ніщо інше, як суспільна дискусія, діалог, освоювання інструментів громадського контролю та суспільного розголосу

Сергій Бабкін – яскравий приклад людини-малороса, який не планує змінюватись. І ще і кігтями кидається на тих, хто конструктивно про це нагадує.

Сірожа сильно образився, що йому вказали на спільні концерти з представниками держави-окупанта, і понеслось.

Харків'янин Сергій дуже сильно не розуміє, що час єднання із усім пушкінстанським і толерування його – якщо ти не упоротий прихильник ОПЗЖ чи Арестовича – скінчився.

Пісня про "зраду" в 2023 році – це пукнути в чужу тарілку.

Бо ж 90% наших "зрад" – це ніщо інше, як суспільна дискусія, діалог, освоювання інструментів громадського контролю та суспільного розголосу.

Кожне звільнення корупціонера, кожна назріла реформа починалась із проговорювання і суспільної критики.

Голос – то наша золота акція. Його позбавлені два наших убогих сусіда, і тому вони мають те, що мають. Раби з іпотеками та кредитами.

Багато хто прагнув забрати в українців голос.

Знайшла дуже показове питання ще типу липового журналіста Подоляка до Януковича в 2010 році: "Як зробити простого українця психологічно готовим бути законослухняними?" Це був анонс того, як зробити із України щось схоже на картопляну плантацію на півночі.

Бабкін як медійна особистість вмер для мене, коли навесні минулого року дав інтерв'ю, як класно його сім'я з нянею (!) прилаштувалася на німецький соціал. І що як класно, що батьки німецьких однокласників його дітей оплачують зайнятість його дітей. Поїхав за кордон – той момент, коли треба закрити пельку. Далі – чи так багато пересічних біженців мали змогу взяти з собою няню?

До речі, до 2016 року я не знала, що таке група "Пʼятниця". І хто такий цей Бабкін. Як виявилось, і дуже найс, що мої юні роки минули без цього клоуна.

Оригінал